Люди з попереднього покоління, виховані в СРСР, мали небагато шансів щось реально змінити в країні

Є один чіткий соціальний закон: суспільну думку та всі процеси в соціумі визначають люди у віці 35-55 років. Чому? Відповідь очевидна. Бо це - найбільш продуктивний вік людини. Вік, коли якнайбільш співпадають розумові здібності, здоров'я та - і це найголовніше - кількість зв'язків, грошей та можливостей.

Грубо кажучи, саме в ці 20 років людина вже набралася досвіду та має відповідний статус, бажання та можливості для того, щоб визначати все навколо. Останні кілька років Україна якраз вступила в процес зміни цієї визначальної групи. Замість покоління 1970-х років народження йде покоління 80-х. Чи зможе воно все змінити?

Будь-які розмови про те, що, мовляв, лише молодь може все змінити вже настільки набридли, що нагадують зубний біль. З 1991 року всі пройдисвіти всіх мастей використовували саме цю мантру у намаганні прикрити своє крадійство. Молодь сама по собі й не здатна нічого докорінно змінити - це очевидно, адже просто не має для цього засобів та можливостей. От стати рушієм революційних подій - тут без питань. Але не великих, справді всеохопних змін.

Читайте також: Ми в постіндустріальному світі - встигайте змінюватися

Бо вона просто не має важелів для їх впровадження в життя. Бо всі керівні посади займають ті, хто старший їх на 20-30 років. У яких своє ставлення до життя, свої стереотипи, свій культурний код. Якщо до цього додати ще й геронто-спрямованість української соціально-політичної ситуації, то ясно, що, за великим рахунком, люди з попереднього покоління мали досить мало шансів щось реально змінити в країні.

Що мається на увазі? Ну, щонайменше, в українському суспільстві й досі дуже сильні уявлення в стилі - "молодой еще". Мовляв, куди ти лізеш, хай старші розберуться. Саме тому в нас й досі досить мало молоді на керівних посадах у всіх секторах - і державному, і приватному. Хоча за останні 3 роки ситуація трохи покращилася, але це аж ніяк не стосується суспільних стереотипів.

Ну, й найвагоміше. Молодість людей 1970-х років народження прийшлася на момент, коли стосунки в суспільстві визначало покоління "справжніх радянських людей" - тих, які в свою чергу народилися в 1950-1960 році . Тобто це покоління виховували люди, які все життя жили в СРСР.

Не дивно, що саме це покоління породило нинішню правлячу українську еліту - так званих "комсмольців 80-х". Тобто, людей, які вже не вірили у жодні ідеали й мали лише одну жагу - жагу до безконтрольного збагачення.

Їх символом є крутий палац, крута тачка, золотий батон тощо. Вони нічим не відрізняються одне від одного. Хіба обраним в суто піарних цілях вектором роботи з електоратом. Деякі 20 років паразитують на проросійській тематиці, інші - на українсько-патріотичній. Символом одних і досі є Помаранчева революція, інших - 2010-й рік, коли переміг їх лідер Янукович. Патологічна нездатність цих людей реально змінити життя країни вже не викликає сумнівів. Другий прихід до влади умовних "помаранчевих" в останні 3 роки, здається, переконали в цьому останніх скептиків. 

Безплідність останніх 25 років багато в чому визначається суто соціологічними причинами. Ну не могли ні "справжні радянські люди", ні їх діти, чия юність прийшлася на буремні 1990-ті, стати чимось більшим, ніж вони стали. Ні, покоління 70-х теж мало свій протест та реперну точку - Помаранчеву революцію. Але її оперетковість та повна поразка свідчить сама за себе.

Читайте також: Молодь проти пенсіонерів

І от тепер наступає момент, коли поступово замість комсомольців та бізнесменів з 90-х у визначальний в соціальному плані вік входить покоління тих, хто СРСР зачепив побіжно тільки в школі. А чимало, особливо народжені у другій половині 80-х - навіть взагалі не зачепили у притомному віці. Це ті, для кого 90-ті були не часом суворого виживання, як для тих, кому зараз за 50. І не часом, коли якось треба було вишукувувати своє місце в житті, як тим, кому за 50.

1990-ті для нас - а це і моє покоління - було часом дитинства. Веселого, часом моторошного, але цікавого. Найстарші з нас встигли побути ще піонерами, наймолодші - взагалі не ходили до радянської школи.

Ми зростали і закінчували ВИШі у ситі 2000-ні. Саме ми ставали першопрохідцями соціальних мереж та е-світу. Це з нашого покоління походять майже всі ті, хто став першовідкривачами IT-бізнесу в країні. Це саме наше покоління породило чи не найкращих в світі українських хакерів. Це саме ми зробили свідомий вибір на користь українського.

Саме покоління 80-х стало бойовим загоном Революції Гідності. Забезпечивши основну інтелектуальну, людську та ідеологічну підтримку ти подіям. Зрештою, саме покоління 80-х склало основу волонтерського та добровольчого руху.

Однак саме з нашого покоління походять персонажі типу Олеся Довгого чи Романа Насірова. Тобто, людей, які ментально взагалі не мають вже ніяких гальм в плані вміння дерибану, виховані на безконтрольно-рейдерській реальності війни олігархів другої половини 2000-них на фоні імпотентного Віктора Ющенка. Саме наше покоління увібрало в себе всю нехіть до закону, яку виховали 2000-ні та безконтрольне збагачення "регіоналів" при Януковичу.

Тож, чи здатне наше покоління все змінити? Вибачте за маніпуляцію в заголовку, але автор цих рядків не має чіткої відповіді. Як, мабуть, і будь-хто. Але мій прогноз - так, зможемо. І ось чому. З кожним поколінням, навіть не дивлячись на механізми ретрансляції стереотипів та суспільних установок, кількість "совку" в мозку буде невпинно зменшуватися.

Так, може, чимало з нас набагато більш цинічні навіть за "комсомольців 80-х", що нині при владі. Зате в нас немає оцього патерналізму в голові в стилі "цар хороший, а бояри - погані". Ми не звикли очікувати від держави нічого, окрім проблем. Ми звикли покладатися тільки на себе у всіх справах - й добрих, й поганих.

Дивіться також: "Їх виваляли в вінегреті". Конкурс краси під лозунгом "молоді і дурні". ФОТО

Ми не любимо, коли за нас та без нас щось вирішують. Серед нас достатньо й негідників, й злодіїв - як і у всіх поколіннях, зрештою. Однак в нас набагато менше оцього генетичного рабства та покірності перед системою. Хай навіть інтелектуально ми багато в чому поступаємося попереднім поколінням, але їх ерудиції ми можемо протиставити швидкість мислення та рішучість у прийнятті рішень.

Чи достатньо цього для змін? Ні. Однак це цілком плідний грунт для того, щоб нарешті влада в країні справді почала належати громадянам. В усякому разі, тим, хто хоче ними бути. А не купці спритних олігархів, що вже 20 років вміло маніпулюють плебейською масою. Й зараз кажуть - так, ми погані й наша система погана, але ж іншої нема, тому ми - єдина запорука виживання.

Така держава приречена, скільки б вони не брали один одного на поруки й прикривали одне одному хвости. І саме моєму поколінню до снаги все змінити. А шанс наступає прямо зараз.