Результати президентських виборів у Франції, очевидно, впливають на український фейсбук набагато більше, ніж на realpolitik. Наслідки першого туру - вихід Ле Пен і Макрона були майже повністю прогнозовані, як і другий тур, де з вірогідністю 9 до 1 перемагає Еммануель Макрон.

Де-факто вибори відбуваються між двома альтернативами - "євроскептик" Ле Пен проти "глобаліста" Макрона, причому обидві електоральні ніші займають приблизно рівні частини - по 45% виборців. Однак скандальність Ле Пен, контакти з Кремлем, не конвенційний імідж лідерки і усього її руху значно знижує її шанси на перемогу в другому турі.

Перемога Еммануеля Макрона стає майже однозначним фактом. Макрон - типовий представник конвенційних еліт, "молодий центрист", фінансист і екс-міністр економіки часів Олланда. Ця фігура раптово з'явилась у президентській гонці, очоливши партію "На марші", ще півтора місяця не мавши навіть офіційної програми кандидата в Президенти. Ця фігура отримала шанси на політичній шахівниці не в останню чергу через раптовий скандал, який знищив репутацію правого кандидата Франсуа Фійона, що був представником партії "Республіканці". Разом з раптовими можливостями, які отримав Макрон на виборчому полі внаслідок усунення Фійона з гри, значно зріс і рівень фінансування його кампанії з боку великих банків та корпорацій. Програма ж самого Макрона не є доволі оригінальною, і працювати йому доведеться у доволі гострих умовах: між соціальними негараздами (мігрантська криза, криза еліт єврооптимістичного політикуму, нестача робочих місць) та зовнішньою загрозою (тероризм, близькосхідна криза і інституційна криза в ЄС). 

Міфічний "сплеск популізму", яким часто лякають читачів західних газет цього разу навряд чи підтвердиться у Франції. Разом з тим, не слід розділяти захвату, який складається часом в українській блогосфері навколо Макрона - він, можливо,  спасіння від Ле Пен, однак його потенційне правління навряд чи відзначиться хоч трохи проукраїнським вектором зовнішньої політики. Дійсно проукраїнською могла б бути політика Алена Жюппе, республіканця і однопартійця Франсуа Фійона, однак у виборах він участі не брав.

Читайте також: Урок Франції: партії, які себе вичерпали, дають дорогу іншим

Варто відзначити також слабкість зовнішньополітичних потуг Франції, які щось значать лише у тандемі з ФРН (люди чомусь продовжують за інерцією вважати Францію наддержавою), особливо з огляду на заяви Макрона про посилення боротьби з терористичною загрозою. Макрон навряд чи здатний взяти на себе відповідальність і надіслати на Близький Схід війська для боротьби з ІДІЛ, а ситуація там стає все менш вирішуваною без військового втручання. Поки реальною силою, яка могла б бути поліцейським на Близькому Сході є лише США, які вже продемонстрували свою військову рішучість у Сирії. Таким чином, Дональд Трамп залишається беззаперечним лідером у світовій політиці Західного світу, з яким кожному доведеться домовлятись якщо не про співпрацю, то хоча б про консенсус чи ненапад.