Дивлюся я на вітчизняних "борців з корупцією", і розумію, що в УРСР "боротьба з корупцією" замінила побудову комунізму.

Себто як в радянському анекдоті: "гарна робота. А головне - вічна".

Додам.

Робота, в якій купа народу працює не на результат, а на процес. 

Ми - унікальна країна.

У нас в якості досягнення поставленої боротьбі з корупцією - створення купи антикорупційних органів.

І це я не кажу про численних "громадських борців".

А потім як тільки справа доходить до конкретного Мартиненка - і все, боротьба з корупцією закінчується. Починається сувора дійсність, де людину, яку підозрюють у "запозиченні" мільйонів беруть на поруки. Добре хоч не нагородили. За "спонсорство Майдану".

Читайте також: Історія з "поруками" Мартиненка показала цікаву річ в українській політиці

А загалом, це дивовижна майстерність. Так боротися з корупцією, аби жоден корупціонер не постраждав, але всі були переконані, що боротьба триває.

"І вновь продолжаєтся бой, і сєрдцу трєвожно в груді, і Ситник такой молодой, і юний октябрь впєрєді".

І не треба мені про антикорупційні суди.
Що далі? Антикорупційна Верховна Рада чи Антикорупційний Нацбанк?

Антикорупційна боротьба - не брати і не давати хабарі, та не давати це робити іншим. Все.

Читайте також: Розквіт політичної корупції та відсутність реформ, - Наливайченко назвав причини скорочення США фінансової допомоги Україні

Якщо прокуратура, суди та інші органи не спроможні це робити - потрібні інші прокуратури та суди. Не антикорупційні, а нормальні.

Людські. Які не братимуть хабарі.

А "перемога над корупцією в окремо взятому органі" - це перемога комунізму в окремо взятій країні.