Для багатьох освітян неприйнятне поняття «освітні послуги». Ми звикли сприймати школу (університет) як «храм мудрості та світла».

Тобто у кожного з нас є певний елемент місіонерсько-релігійного ставлення до роботи вчителя.

На жаль, у цьому випадку питання професіоналізму відходять на задній план: ну кому з «пересічних» парафіян «храму мудрості та світла» спаде на думку задавати питання щодо професіоналізму «батюшки» та конкретних результатів його роботи? Вчителька як «зоря світова» апріорі не може бути об'єктом критики.

Читайте також: Шість висновків про українських вчителів

Точно так і запитання щодо використання пожертвувань у храмі видаватимуться недоречними, адже «за замовчуванням» пожертви ідуть на благу справу, і сумніви в цьому прирівнюються до сумнівів у вірі.

Якщо розглядати школу з місіонерсько-релігійної точки зору, стає зрозумілим спротив системи змінам, адже догмати та ритуали не можна змінювати, догмати та ритуали слід сліпо виконувати. Тому нікого не має дивувати 385 років навчання без змін.

Ян Амос Коменський заклав основи класно-урочної системи у 1632 році й з того часу реформація так і не зачепила вітчизняну школу. На наших теренах зручніше почувається носіям контрреформації та педагогічної інквізиції, які голосами з 17 століття волають:

Школа - єдине, що не розвалили, то тепер розвалимо ще й школу?!

Як це може бути: школа - без дзвінків?

Може. ще й уроки в школі скасуємо?

Нам не треба ваша «школа, яка не школа», хай буде школа як школа!

Maksim Kaminsky пише у ФБ:

«Зрозумілим стає бажання щонайбільше відсторонити батьків від «внутрішнього» життя школи - вірянам не потрібно знати, що робиться «за лаштунками» будь-якої релігійної організації. «Не виносити сміття...», «порядок на уроці», «не бігати», «форма», ... - все це стає на місця, якщо дивитись на школу саме як на «храм науки». Храм, де потрібно не «зрозуміти», а вивчити, де ритуали значно важливіші від потреб конкретної людини, де повага мусить бути не до конкретної людини за її справами, а до самої «посади».

Якщо дивитись на освіту у прозаїчній площині «сфери послуг», цілком логічними виглядають питання щодо рівня професійної підготовки та результатів роботи. Звісно, і питання щодо використання «благодійних внесків» є цілком логічними, якщо ми говоримо про освіту як сферу послуг.

Зараз більшість батьків хочуть від вчителів не міфічного засіву «розумного, доброго, вічного», а виконання професійних обов'язків на високому рівні.

Утім, на мою думку, освіта не повинна розглядатись як товар, бо товар - це те, що я гарантовано отримую. Навіть в старій гімназії плата була не за результат навчання, а за «право учения». А як хто міг скористатися цим правом, це вже було його проблемою. Лікарі також надають медичні «послуги», але вони не торгують здоров'ям.

Читайте також: Батьківська змова проти вчителів. Чи дійсно вона існує?

Прихильники місіонерських підходів до вчителювання як служіння вважають, що вчитель - це не професія, а спосіб життя. Проблема в тому, що такий спосіб життя веде до професійних деформацій, зокрема до вчителькуватості.

А прихильники бачення вчителювання як сфери послуг наголошують: вчитель - це лише професія(як бухгалтер чи економіст), а не спосіб життя. Не треба заганяти його у «вчителькуваті» рамки поведінки на все життя.

Прошу навести аргументи на користь однієї й іншої позиції.

Вчителювання слід розглядати як служіння, бо...

Вчителювання слід розглядати як надання освітніх послуг, бо...