31 рік Чорнобильській аварії, а пам'ятається, як вчора. Оті колони пожежників та солдатів, яких туди кидали, неначе дрова в грубу - і вони там, як дрова, горіли. Оті потоки каберне, якими заливали радіацію в Києві, бо ж хтось сказав, що каберне виводить з організму нуклеотиди - ніхто й не знав, що воно таке, ті нуклеотиди, але ж всі кинулись по те каберне... Саморобні та поцуплені з якихось військових частин лічильники Гейгера, які то тріскотіли, а то не тріскотіли в одному й тому ж місці, а коштували з-під поли, неначе золоті...

Шалені натовпи на вокзалі, потяги, які мало не репали від перезавантаження... Матусі, які тицяли своїх дітей незнайомим людям разом з м'ятими клунками грошей, аби ті зглянулись та забрали дітей з собою кудись далеко, де їх зустрінуть та прихистять далекі родичі... Страшні чутки про ще страшніші події, про шалену радіацію, про людей, які вмирають від неї за лічені години...

Дивіться також: Рассекреченные документы КГБ по Чернобылю. ФОТОФАКТ

І на цьому тлі - Перше травня та проклята Велогонка Миру, зустрічати яку велике партійне начальство звеліло вивести тисячі київських дітей - голоногих піонерів та жовтенят з квітами, вишикуваних увздовж траси. Аби ж весь світ знав, що в Києві все гаразд, що ніякої радіації й ніякої загрози нема. Начальство, яке давно вже доправило свої сім'ї, не лише дітей, на далекі курорти, а хтось - і просто за кордон. Яке більш за місяць белькотіло про "цілком нормальну ситуацію", аж поки правда не сплила...

Мій батько були у складі однієї з знімальних груп, яких було кинуто поспіхом до Прип'яті, аби вони там зняли якомога більше сюжетів про те, як все нормально і як чітко та ефективно працюють люди на Чорнобильській АЕС. Я, дурень, напросився їхати разом із ним - помічником звукооператора, хотів собі трохи на літні канікули заробити. Вже на другий день тато вигнали мене додому з наказом попередити сім'ю й всіх, кого можна, та збиратися кудись подалі. А сам залишився. Вони ганяли по нещасному Народичеському районові, знімали восьминогих телят та двоголових курей, розмовляли з пожежниками та солдатами, які ще залишалися в живих... а ще - київські та московські комісії, які приїздили, брали проби води з колодязів, блідли, казали, що "все в межах норми", пили воду із власних герметичних філіжанок й чимдуж бігли додому. Все це знімали, зробили паралельно дві стрічки, два фільми. Один - той, якого було замовлено: про ударну працю Чорнобильської АЕС в умовах повної безпеки. Другий - справжній. "Чорнобиль - два кольори часу" він називався. Його передали потай до канадійської амбасади й вивезли в дипломатичній пошті. З тієї пори в багатьох країнах його крутять щороку в цей день, 26-го квітня.

Читайте також: Американський погляд на Чорнобильську аварію

Режисер цієї стрічки невдовзі помер від лейкемії. З ним - ще кілька членів знімальної групи. Інші хворіють на різні поганючі хвороби - моєму батькові вже двічі робили операції на серці. Те, що татусь мене вигнали додому, мене врятувало - я всього-навсього підхопив тахікардію та гіпофункцію щитовидки. Це не хвороби, це дрібничка в наші часи.

А оте начальство здебільшого й досі живе-здорове, а їх діти, яких мерщій сховали за кордоном, нині - самі вже в начальстві ходять. Отака ху*ня, малята.