Гріх - це вживання даного Богом-Творцем (природного) у неприродній (надмірній) кількості чи у неприродний (протилежний визначеному Творцем) спосіб.

Руїна добра, яку називаємо злом, стається тоді, коли дана Богом свобода перетворюється на сваволю особи і бажання бути "свобідною від Бога". Саме так ангел світла Денниця - став сатаною.

Диявол - "бог віку цього" (2 Кор. 4:4) - не здатен ані сам творити, ані навчити творити своїх рабів. Єдине до чого він здатен - спотворювати, руйнувати, нищити сотворене Богом через надмірність або протиприродність.

Однак якби людина бачила зло так, як воно є, з усіма гіркими наслідками - вона в страху тікала б від зла. Тому диявол завжди зло пропонує як добро, облещуюючи людину. Протиприродне видає за природне, надмірне - за достатнє і навіть необхідне.

Бувши колись сотворений як ангел світла, сатана намагається вдавати з себе того, ким давно не є - Люцифера-Світлоносця.

«Адже сам сатана набирає вигляду ангела свiтла, а тому не велика рiч, коли й слуги його набирають вигляду служителiв правди; але кiнець їх буде по дiлах їхнiх.» (2 Кор. 11:14-15)

На жаль природні сили нашої душі - розум, воля і почуття - занечищені, спотворені гріхом. Ми не маємо особистого досвіду іншого, безгрішного і незалежного від зла, існування. Тому не здатні бути непомильним мірилом: що природне, а що ні, що достатнє, а що надмірне.

Гріх, який діє в нас, і сатана, який нас спокушає, завжди прагнуть спонукати наші розум, волю і почуття до зла. І без допомоги Божої ми не здатні ані вірно розрізнити добро і зло, ані мати сили зло відкинути, а добра триматися.

Тому будь-яка теорія, яка стверджує, що саме нинішній стан світу є нормальним, яка прояви зла і гріха в світі наводить як доказ норми і навіть вважає їх благом, яка виключає Бога з контексту світобуття, або визнає Його лише позірно, ставлячи в центр виключно особисте «я» людини або колективне «ми» спільноти людей - це і є облещення диявола, який «набирає вигляду ангела світла».