Щойно почув фразу, яка описує ідеал управлінської культури освітянського керівника: я чхнув, а мені в усіх школах сказали «Будьте здорові».

«Я за вісім років роботи керівником обласного управління вибудував Систему! Я знав, якщо прийнята якась обласна програма, вона чітко реалізується. Усе розписано, всі знають, що робити, а ми контролюємо процес виконання. Я знав, що видані нами якісь плакати висять у всіх школах області...

Розвалили легше всього. Я роками вибудовував вертикаль на регіональному рівні, добивався чіткої виконавчої дисципліни...», - каже мій колега.

Спочатку ми були директорами продвинутих гімназій, а потім у 2005 році на хвилі Помаранчевої революції стали начальниками обласних управлінь освіти. Я «покерував» освітою регіону вісім місяців і чкурнув звідти як тільки побачив, що нова влада реформувати освіту не збирається, а новий міністр обмежився інституалізацією ЗНО. Він щиро вважав що соціальний захист освітян вирішить усі проблеми: почнемо більше платити - почнуть краще працювати!

Читайте також: Трудове навчання та основи здоров'я. У країни, яка навчає своїх дітей цьому, є майбутнє?

Тож, як сказав би Григорій Сковорода, система «ловила мене, але не впіймала».

Мій колега керував освітою регіону вісім років і за цей час щиро повірив у силу вертикалі, вважаючи що без «керівної й спрямовуючої ролі» освітянської бюрократії «взагалі все розвалиться» і зараз «не на часі» робити якісь різкі рухи.

Це типова позиція людини Системи. І це не його вина, це його біда, бо за роки перебування в «матриці» відбувається незворотний процес професійної деформації та критичне звуження горизонту сприйняття освітянської реальності.

Яка «горизонталь»?! Яке відповідальне вчительство?! Таке є лише на ЕдКемпі.

«Ти ж знаєш, які у нас безтолкові директори шкіл. От у нас в селах, які живуть «з лісу» діти з червня не ходять до школи, коли починається сезон збирання ягід. Директори шкіл мають право, але ніхто з них не здогадався змінити структуру навчального року і зробити, наприклад, в листопаді канікули «на журавлину». А вчителі просто тупо записують у журналі уроки, які вони не проводили...».

У такій ситуації попускати повідки не можна, тому єдиний ефективний спосіб поводження з підлеглими у сфері освіти: наздогнати й «спричинити добро», тобто дати єдино правильну вказівку.

Якщо буде опора саморозвиток по горизонталі, зміниться принцип взаємодії: хтось у якійсь школі чхнув і «Будьте здорові» кажуть усі, хто здійснює сервісне обслуговування навчальних закладів. Звісно, одного щирого побажання здоров'я буде замало, для того, щоб освітня система почала видужувати. Комусь треба буде запропонувати «гірку пігулку», хтось потребуватиме тривалого курсу професійної реабілітації, а десь доведеться застосовувати хірургічні методи лікування...

Читайте також: Школа без оценок

Випустити педагогічних рабів на свободу, справді ризиковано. Якщо не буде кому говорити «та, гей воли, чого ж ви стали», вони якийсь час оговтуватимуться від навченої безпорадності.

Спочатку «освіта без начальника» опиниться на межі хаосу, але... досить швидко почнуть працювати принципово інші механізми та стимули до розвитку. З'явиться відповідальність не перед начальником, а перед громадою. Якщо начальника можна легко обдурити чи задобрити, маніпулювати громадою буде складніше.

З'являться лідери освіти та запрацює лідерство як могутня сила змін і розвитку освіти. Тож, побудуть якийсь час у безпорадному стані, а потім таки почнуть давати собі раду.

Тож, головне, що можуть освітянські начальники зробити, це посприяти появі середовища для змін шляхом самоліквідації управлінської вертикалі.