Своїми іменами... У понеділок, 1 травня 2017 року, на сайті президента з'явилась інформація, що один із підрозділів ЗСУ буде названо на честь Богдана Хмельницького. Інформація ця з'явилася в день 100-річчя від початку формування Першого Українського козацького імені Богдана Хмельницького полку. По суті – першого військового підрозділу, котрий 100 років тому почав формувати збройні сили молодої української держави. Це знакова подія попри певне здивування – а який це таємничий підрозділ назвав іменем Хмеля Президент? А чому не названо цей підрозділ?

І тут саме час поставити кілька акцентів.

Перше. Головним у зазначеному тексті є навіть не те, що невідомому поки підрозділу надано ім'я Богдана Хмельницького. Зрештою, бригада із таким іменем вже є в ЗСУ – 14-та радіотехнічна бригада імені Богдана Хмельницького (Повітряне командування "Південь" Повітряних сил ЗСУ). Правда, нікому незрозуміло чому саме цей підрозділ отримав таке гучне ім'я. У цій назві відсутня будь-яка логіка: яке відношення Богдан Хмельницький має до авіації чи радіотехніки – про це дослідникам й досі невідомо.

Головними в тексті є ось ці слова: "Шляхетну справу – захист соборності, суверенітету та територіальної цілісності України – воїни Української революції 1917-1921 років передали сучасним героям". Тобто ми нарешті фіксуємо – українська армія веде своє коріння від українського війська минулого.

"Можна у різний спосіб віддавати шану тим, хто боронив країну у схожій на сучасну гібридній війні. Але найбільшим проявом поваги, на мою думку, буде встановлення та утвердження символічного зв'язку між українськими воїнами минулого і сьогодення", – цю спадковість, цей ланцюжок треба підкреслити саме шаною українським воякам минулого.

Читайте також: Ідеологічний провал: як ми програємо важливу війну

"Спадкоємність поколінь українських захисників має знайти своє втілення в сучасних Збройних Силах України. У назвах та на знаменах українських військових частин обов'язково мають бути імена звитяжних воїнів та полководців, котрі здобували славу нашої зброї від княжих часів і дотепер", – підкреслення має бути чітким і помітним.

Тобто вперше (!) за 26 років існування незалежної України (!) глава держави наголосив – сучасне українське військо веде спадок від воїнів Перших визвольних змагань. Спадковість (і не лише щодо ПВЗ) слід підкреслювати наданням імен видатних історичних постатей сучасним підрозділам. І не лише потрібне надання імен, а й фіксація цього на знаменах. Простіше кажучи – президент проявив політичну волю на реформу назв і символіки підрозділів ЗСУ. Так? Сподіваюся, так.

Це складна, але вкрай необхідна реформа. Досі у Збройних силах України є підрозділи, що ведуть свою історію від підрозділів країни агресора – більшовицької Росії. Приклад? 24-та окрема механізована Бердичівська Залізна бригада імені Князя Данила Галицького. Ви знали, що вона "залізна" від Самаро-Ульяновської? Ви здогадуєтеся, що Самаро-Ульяновська комплектувалася в Росії? А знаєте проти кого вона воювала 99 років тому? Проти України. Проти військ Української Народної Республіки, або, як кажуть за порєбріком – "петлюрівських банд". Так що ж виходить, сучасний український військовий підрозділ носить ім'я підрозділу армії країни-окупанта? Так. І ім'я, і номер. Більше того, бригада хотіла святкувати 100 років, фактично 100 років Радянської Самаро-Ульяновської Бердичівської Залізної ордена Жовтневої Революції тричі орденів Червоного Прапора орденів Суворова і Богдана Хмельницького ... Абсурд? Так. Але цей абсурд мало кого зупиняє – в армії не знають військової історії України. Чим займаються відповідні структури МО – невідомо.

Що слід робити? Якщо на Банковій є політична воля, навести лад в питанні слід десь в такому порядку:

1. Скасувати, тобто обнулити, усі почесні найменування й назви чинних військових підрозділів. Тобто лишається лише тільки номер та військова спеціалізація підрозділу.

2. Проаналізувати історію підрозділів і скасувати номери тих, що ведуть напряму до частин і з'єднань ЗС СРСР. Тим більше, якщо ці підрозділи воювали проти України 100 років тому або брали участь у каральних операціях проти українського повстанського руху, або ж слугували як загороджувальні загони під час Голодомору.

3. Обрати з військової історії України (як би не називалась наша держава, що існувала на нашій території, за винятком колабораціоністських державних утворень часів окупацій), від княжих часів і дотепер, низку військових, військово-політичних персон, чиє життя і діяльність були и і є доказами слави української зброї.

4. Проаналізувати: які нинішні підрозділи ЗС України гідні отримати почесні найменування. Таких є багато. Є також підрозділи, які з тих чи інших суто практичних міркувань не варто відзначати почесними іменами.

5. Надати підрозділу право носити нову назву й ім'я патрона-покровителя, новий номер або все разом. Логіку надання мають розробляти фахівці, історики, тут немає нічого надскладного. Цей процес пройшли найближчі сусіди: Польща, Литва, Молдова тощо. Ми чимось гірші? Хіба що тим, що досі не зробили те саме.

6. Змінити символіку підрозділів. Усіх підрозділів ЗС України, що мають свої емблеми і, відповідно, нарукавні нашивки, прапори тощо. Нова символіка має нарешті почати відповідати здоровому глузду, дружити із естетикою і стилем, узгоджуватися із правилами геральдики й іншими умовами, де це в цьому є потреба.

Читайте також: Чому Україні не потрібні ССО та спецназ

Окрема тема – бойові прапори військових частин. Чи правильно це, що всі прапори структур ЗС України, байдуже до призначення підрозділу та його історії, – одного кольору? Напевно, що ні. Чому була така ставка на "малиновий" колір, це зрозуміло – він від червоного мало чим різниться. По факту, як за совка ходили під червоними знаменами, так і зараз. Тільки червоний назвали малиновим. Чи є цьому історичні підстави? Ні. Хіба в козацькій державі часів Хмельницького був один єдиний колір прапора на всі випадки життя? Ні. Хіба під час Перших визвольних був у підрозділах один колір прапора? Попри спробу уніфікації 1920 року полотнищ прапорів, єдиного зразка так і не було, ні. Ну гаразд, коли в країні усім рулили чинні чи колишні комуністи, "малиновість" і звертання "товариш" (бо в козаків теж казали слово "товариш" ), це було якимсь примарним компромісом, хоча і самообманом. Але ж тепер-то часи інші? Може, досить обманюватися? У козаків прапори були різних кольорів, і це треба використовувати.

Навіщо все це? Для гордості. Кожен окремий підрозділ має пишатися своїм прапором, а не стандартним шматком тканини, котрий однаковий для будь-кого. Де оригінальність? Де родзинка саме цього підрозділу? Як вона зафіксована на прапорі? Все це потрібно для підкреслення особливості кожної окремої бойової одиниці. Бо вона носить ім'я видатної особи нашої мілітарної історії. Бо вона базується в регіоні зі своїм історичним походженням і назва може (або й має) бути прив'язана до цього історичного тла. Бо армія, якщо ми хочемо мати грунт для її промоції, має бути зібранням легенд і величних історій, а не суцільним "дембєльським альбомом" на суржику.

Наголошу. Це не є винайденням ровера. Так зробили поляки і литовці. Це є обов'язковим, якщо ми хочемо раз і на завжди розірвати тенета совка. І це треба робити якомога швидше.

Головне – cимволіка Зборойних сил України є справою не тільки людей у погонах, але й усього суспільства. Як і однострій, це питання державного значення. Який вигляд має символіка вояків України – це мають вирішувати фахівці найвищого рівня кваліфікації, бо мова йде про престиж не лише людини зі зброєю, а й країни, нації. Зазвичай фахівці відповідної кваліфікації і рівня не є військовими, але вони здатні осягнути масштаби робіт і бачити шляхи вирішення проблеми незамиленим оком. Тож було б добре об'єднати потенціал суспільства та бажання до змін його захисників. Тільки за таких умов реформа буде проведена спокійно, науково обґрунтовано, візуально довершено. Інакше справу буде завалено без шансів на реанімацію.