Обидва мої діди у Другу світову, як і переважна більшість чоловіків з центральної України, воювали в Радянській армії. Обоє пройшли Сталінград.
Мамин батько помер до мого народження, але я дуже багато про нього знаю - від мами. Батькового батька не стало порівняно нещодавно, ми з ним були великими друзями і однодумцями.

Мої дідусі-бабусі і батьки не були совками, скоріше, "кухонними антирадянщиками". Але пам'ять про ту війну і перемогу значила для них багато - не менше, ніж для наших західняків значить пам'ять про вояків УПА. Коли ще був живий мамин тато, вона любила на травневі ходити з ним до київського Парку слави. Каже, що відчувала справжнє свято і велику гордість за свого батька і всіх, хто пройшли війну. Потім водила і мене маленьку, і я теж пишалася дідом, якого ніколи не бачила. А зараз вона ніколи туди не піде - погидує. Бо це свято і цю перемогу узурпувала огидна вата - шовіністи, імперці, мракобіси і посібники окупантів. Жодна порядна людина не захоче асоціювати себе з ними.

Читайте також: Віддалений результат тієї війни

Якщо послухати наших ворогів, то у Другу світову воювали лише їхні діди. А наших дідів - моїх і колосальної кількості інших бійців, які зараз воюють за Україну - ніби й не було. Ніби вони й не наші діди. Ніби ми маємо їх забути.

А дзуськи вам, окупанти з колаборантами. Наші діди воювали і були героями, а серед ваших, я так думаю, був значний відсоток таких, як ви, перебіжчиків - бо це має бути генетичне.

Ви не примусите нас відмовитись від наших предків - так само, як не змогли за півстоліття внушити західнякам, що бандерівці - то від слова "бандити". Це було неможливо, адже майже у кожного уродженця західної України дідусь чи бабуся, якщо не всі четверо, воювали в УПА. Це нам можна було розказувати у школах, що бандерівці - це зло, і ми вірили. А вони від народження знали правду і просто мовчали до пори.

Мені здається, що нині, коли ми, патріоти, починаємо визнавати героями лише ветеранів УПА - ми підсвідомо граємо на руку ворогові, бо самі віддаємо, даруємо йому частину того, що є наше. От я бачила патріотичний плакат "Діди воювали", з Бандерою, Шухевичем і тризубом замість серпа і молота. Воювали, звичайно. Але тільки в західняків. Так, у центральній і східній Україні теж діяли боївки УПА, але ж переважна більшість радянських фронтовиків навіть не здогадувались про їхнє існування. Мої діди не воювали за суверенну Україну - але ж ідеї суверенної України на наших теренах тоді ще не було - вона пішла на захід разом з діячами УНР і завдяки відсутності Інтернету була стерта з масової свідомості. Як можна воювати за те, про що ти ніколи не чув? Вибачте за пафос, але ж не можна було стати християнином до того, як прийшов Христос, чи до того, як ти почув про Його вчення. Для кожної ідеї настає свій час.

Читайте також: День пам'яті та примирення

У західняків і уродженців "Великої України" - різна історія. Так сталося, так склалося. Це даність. Але нині Україна зліпилася й відбулася. Це теж даність. І різна історія стала нашою спільною історією.

Тому найкращий плакат на цю тему, який я бачила, містив аксіому: "Без України не було б перемоги, без Росії не було б війни".