Мухи й котлети, частина надцята, або "Ніколи такого не було й от – знов".

Усім відома історія скандалу довкола фінансування так званих ветеранських організацій, або, щиро кажучи, бюджетних присмоктнів, котрі, прикриваючись словом "ветеранські", освоюють бюджетні гроші. Тут, природно, симпатії будь-якої нормальної людини на боці реальних ГО, які займаються реальними справами. Додав жару Рева з його "а я вам відсиплю бабла, бо я хочу й можу, й мені чхати на розум". А тут і вишенька на тортик надійшла – Гройсман: "Воїни-афганці стали невід'ємною складовою військової традиції України".

Пане прем'єре, вочевидь Ви вже бачите себе президентом, певно, звідси й Ревина щедрість конкретно "афганцям" і нинішня дурня? Тобто в ривку до штурвалу опція "розум" вимикається апріорі? Як би це так пояснити доступно, пане прем'єре, Ви оце сказали "Гіркін та "іхтамнєти" є невідємним складником військової традиції України"... Або – "Вагнер й "іхтамнєтутоже" є невідємною складовою...". Так, радянські війська в Афганістані – це злочин.

Читайте також: Війна в Афганістані: час визнати свою помилку

Звісно, з боку Порошенка теж було помилкою брати участь у заходах із нагоди виводу радянського окупаційного контингенту, роздавати нагороди з нагоди саме цієї дати, але там президент сказав: "Війна СРСР в Афганістані, агресія Росії в Молдові, Грузії, Україні та події в Сирії свідчать про агресивну сутність Москви". От тільки цих слів мало.

Держава мала би давно офіційно визначитися зі своїм ставленням до радянського періоду в принципі й до таких тем, як військово-політичні авантюри Москви. Визначитися й не брати участі офіційними особами в заходах, які можна трактувати як святкування чи вшанування учасників тих авантюр. Так, вони не мали вибору, так, вони були приречені виконати наказ, так, вони виконували його, так, вони гинули, подекуди геройськи, але вони були окупантами й гинули на чужій землі. І пишатися тут немає чим. Це трагедія. Треба пам'ятати тих, хто став жертвою такої трагедії, поважати їх за те, що вони не зламалися по поверненню, стали на службу Україні й пішли захищати її, коли війна прийшла в наш дім. Ось за це треба поважати військових, що вийшли з радянської армії і мають за плечима досвід радянських військових авантюр.

Але говорити, що окупаційні вторгнення це "невід'ємий складник української військової традиції"? Ні. Це не наша традиція. І, сподіваюся, нею не стане.

Що робити? Перш за все пригадати, що "сказавши А, говори Б": якщо трагедію Афганістану називаєш традицією і святкуєш (sic!) повне фіаско авантюри (вивід окупаційного контингенту), тоді за логікою наступним кроком буде вшановування ветеранів операції "Дунай"? Нє, ну чо, дєди ваєвалі: 20 серпня 1968 року – вторгнення радянських військ у Чехословаччину. Там теж українці брали участь. Цього року кругла дата. А до того був Будапешт. На думку Володимира Гройсмана, це теж "невід'ємна складова української військової традиції"?

Перший і головний крок до виправлення помилки – це публічне визнання, що помилка була зроблена. Німеччина визнала провини нацизму і спокутує це. Україна має просто назвати радянські військові авантюри – авантюрами. Повторюся, солдати-сержанти-офіцери, яких ми узагальнюємо словом "афганці", не винні, що їх у ці авантюри кинули. Але треба мати сміливість і назвати злочин злочином. Скасувати абсурдний день "загиблих на території інших держав" – це день загиблого окупанта? День пам'яті тих, хто не повернувся, – це в колі тих, хто вижив і пам'ятає ту біду. Це має бути без пафосу й не на державному рівні. Інакше ми легітимізуємо злочин.

Читайте також: Ганебний ювілей: від кого веде свій родовід 128 ОГПБр ЗСУ

Що ж натомість? Згадати, що в нас є День миротворця 29 травня, і загиблих миротворців ми вшануємо тоді. При цьому ніколи не ставити поруч учасників так званих "інтернаціональних долгов" і миротворців. Це тонка й дуже небезпечна маніпуляція. Ні. Окупант і миротворець – це різні люди, як би Москві та її агентам впливу в Україні не хотілося б довести зворотне.

І ще. Не треба апелювати до того, що колишні радянські вояки, які були в Афганістані, з Майдану пішли на війну. А ті, хто в Афганістані не був, а був в Іраку чи Югославії, чи Африці, не пішли? А ті, хто військовим не був узагалі, не пішли? Різні прошарки, соціальні, майнові, вікові, взяли й пішли. Пішли Воїни. І за це їм дяка. Не озираючись, хто й ким був раніше.