Ось він, «бєссмєртний полк». Це ті, хто ненавидить українську Україну, хто шепоче «Путін пріді», дивлячись у темній кімнаті телеканал Звєзда, хто кривить губи в бік вояків теперішньої війни - «вас туда ніхто нє пасилал», хто верещить проти декомунізації «не троньтє нашу память!», хто бризкає слиною:«не нада меня заставлять гаварить на укрАинскам, панятна?», хто ходить на концерти Бидлик і Ані Лорак, хто голосує за вілкулів, мураєвих, рабіновичів та інших зловонних.

Ось вони - ті, хто не дає усім нам виборсатися із багна, в якому ми лишаємося вже чверть століття у той час, коли всі притомні народи, маючи набагато гірші стартові можливості, пішли далеко вперед.

Читайте також: Без України не було б перемоги, без Росії не було б війни

А ми все борсаємося і борсаємося, бо ось ці тягнуть нас за ноги на дно, в мутну і смердючу калабаню, де тхне совком уперемішку з російським шовінізмом та ностальгією за «крепкой рукой».

Вони будуть існувати, поки будь-яка спроба відстояти українську Україну не буде супроводжуватися криками «правакация!», поки будь-яку спробу просто сказати вголос правду усілякі підгавкувачі називатимуть розхитуванням човна. Хто буде дивитися крізь тебе, коли ти , наївна, вимагатимеш від них справедливості - він припинення незаконного будівництва починаючи.

Ось вони, оці, тицяють у мене і в моїх обох дідів - обидва вони були знищені диктаторською людиноненависницькою червоною системою - один в застінках НКВД, інший - в якості гарматного м'яса на фронтах Другої світової.

Вони тицяють у очі тих хлопчиків, які сьогодні віддають за Україну своє життя, вони тицяють у очі їхніх вдів, матерів, дітей. Це ті, хто шипить у бік справжній українських героїв, корі боролися проти двох систем одночасно - «фашісти!»

Вони святкують вєлікую пабєду. Але поки ми не переможемо ось цей «бєссмєртний полк», оцих «восставших из ада», чия ненависть до мене і до мільйонів українців по духу, розкладає їх самих, як черви в плоті - ми не виберемося із цієї каламутної, зі слизьким дном,в якому причаїлося стільки отруйних гадів, калабані.

Фото Владислава Мусієнка