Так склалось, що я не міг зробити цього зробити, хоча спроби були говорити вдома українською, принаймні років з 14-ти. Перепоною було те, що мій батько не міг мене добре розуміти українською з моїм тембром голосу і тогочасною дикцією під швидкого мого мовлення. На жаль, таке буває... А 1 грудня 2006 року, яке попри його святковість для всіх, став для мене найчорнішим днем у житті - у ДТП загинув мій батько...

Напередодні 2007 року у Києві рух «Не будь байдужим» проводив акцію «Зроби подарунок Україні до Нового року! З 2007 переходь на українську!».

З 1 січня 2007 року перейти на українську у мене чогось не склалось. Я вже пам'ятаю чому - пройшло вже багато часу.

Читайте також: Офіціанти відмовляються обслуговувати українською? Є рішення!

Але, пам'ятаю, що вирішив почати нове життя 5 січня. Саме того дня у мене на першому курсі був перший іспит - з філософії. Це щось, на кшталт, зі студентської байки «До першого іспиту ти ще не студент, а після першого іспиту.... [і далі варіації]». От саме того дня я й перейшов на українську. Це було сюрпризом для моїх однокурсників. Хоча, не для всіх. За кілька місяців навчання на істфаку я вже прославився як один з найбільших нациків (один з тієї трійці «достойних» зараз переховується від бєндєравцєв чи то в мясквє, чи то в Бєлгороді - Олексій Корнєв; а інший полівішав - як і всі постмодерністи (шляк би йому трафив!) - та досліджує єврейську історію). На позиціях українського націоналізму лишився з тих «достойників» лише я. Але то ліричний відступ.

Йшлося про те, що мені самому тре було формувати україномовний простір навколо себе, точніше бути україномовним серед російськомовного загалу. Тижні зо два я себе контролював, щоби не пропустити якихось російських слів. Мабуть, рік чи трохи більше пішло на те, щоби українська стала єдиною мовою моїх розумових та мислетворчих процесів. Саме відтоді мені говорити і писати українською набагато простіше, аніж російською.

Читайте також: Україна очима іноземців

Найкурйозніший випадок зі мною трапився у Бєлгороді у квітні 2011 року (то був останній раз, коли я їздив «за порєбрік») під час конференції у Бєлгородському держуніверситеті. Я якось опинився поблизу декана істфака БєлГУ, який давав інтерв'ю бєлгородській редакції тєлє-анала «Раіся 1». Ну і мене запросив сказати кілька слів. Оце кажу я російською (хрін, не пам'ятаю, що я молов), без нормальної мовної практики па-рузгє і раптом усвідомлюю, що забув якусь там мовну конструкцію - тобто знаю як це сказати українською, але російською це буде зовсім інакше.... Але то таке. То є добре

Протягом цих десяти років я уважно дослухаюсь до того, якою мовою спілкуються на вулицях Харкова. Так от. Практично всі мої однокурсники і однокурсниці, які на початку навчання української до кінця 5 курсу русифікувались. Це була тенденція середини 2000-х років. Але десь з 2010-2011 року з'явилась інша тенденція - збільшення кількості україномовної молоді. Зараз, порівняно навіть з тим, що було 5-6 років тому, людей, які спілкуються українською на вулиці у Харкові стало більше мінімум у 3-5 разів. І це чудова тенденція!

Я знаю, що перейти на українську у 40-50 років набагато важче, аніж у 18-20. Суто морально: ти хочеш говорити гарною українською, а в тебе то не дуже виходить. Але без практики не буде гарної української. І ще. Кілька моїх друзів та знайомих перейшли на українську саме протягом останніх року - півтора. І це ще один важливий момент у загальній тенденції: дедалі більше людей різного віку не тільки не цураються рідної української, а ще й переходять на неї.

Навіть серед клієнтів та відвідувачів магазину «Техносток», де я працюю, десь 5-7% говорять українською. Комусь може здатись, що цього замало, але для Харкова це реально прогрес.

Читайте також: Гетьманці зі старої Гетьманщини: як українці боролися за свою державу

Важливо нарешті зрозуміти, що українська мова - це не лише державна мова, це лише рідна для багатьох, хто зросійщений, або «рідна» ментально. Українська мова - це захист від ворога. Якщо ворог не володіє твоєю мовою, то для розшифровки інформації піде час, а ми знаємо, що в русні дуже кепсько зі знанням і вивченням будь-яких мов. Вони - рашистські лінгвоінваліди. І пишаються цим, що для нормальної людини - сором. Якщо для всіх це буде аксіомою, то кількість «мовосрачів» істотно зменшиться, бо не треба буде відповідати на тупи запитання, на кшталт «какая разніца?» або твердження «і так паймут».

Тож цього дня хочеться сказати Вам кілька важливих слів: переходьте на українську! Не бійтеся, якщо Ваша мова не буде на початку дуже вишуканою. Але без мовної повсякденної практики Ви так не заговорите гарною українською і не знатимете як це. Говорити українською - реально круто!

А ще продукуйте більше якісного контенту українською. Пишіть статті, нотатки тощо. Творіть публічний контент. До речі, Ви можете долучитись до редагування Української Вікіпедії, як свого часу зробив я, - це реальна справа з поліпшення якості найпотужнішого україномовного енциклопедичного та інформаційного продукту. Навіть одне додане Вами речення чи кілька важливих фактів - це вже гідний внесок у спільну справу, за яку вікіпедисти Вам подякують, адже ми поважаємо тих, хто витрачає свій час на цей волонтерський проект, хто так само любить ділитися з іншими тими знаннями чи фактами, якими володіє або має доступ до них.

Але не чекайте, що хтось за Вас потурбується про україномовний контент та простір. Пам'ятайте, що лише за Вашої найактивнішої участі будується нова Україна. Інакше не може бути.

Спілкуйтеся українською! Дійте! І буде і Вам, і всім нам щастя!