Коли великий Друг України, уже колишній віце-президент США Джо Байден мало не щотижня дзвонив вам, мені, як громадянину країни, президентом якої ви, пане Петре, найняті, це надто імпонувало. Перебуваючи на дипломатичній роботі у північній Америці, я написав книгу про унікальний політичний менеджмент на цьому материку, зараз американці охоче видають мої художні романи, тому не тільки стратегічне союзництво з ними у нинішній нашій кривавій війні із Росією, а також їхнє опікунство над нашим державним конструюванням я вважаю кардинально вирішальним для нашого виживання у цей момент історичної істини.

Володіючи таким предметом, як американістика, у фахово-науковій площині, мені видається надто актуальним розгледіти наш власний політичний менеджмент у зразково показовому у цьому сенсі американському дзеркалі. Хоча наша спотворена демократія відтворює у цьому дзеркалі доволі непривабливі гримаси.

Уже впродовж чверті століття тимчасові маніпулятори на троні, позбавлені навіть натяку на стратегічне усвідомлення своєї ролі, на свій лад та заради власного увічнення на престолі намагаються перекроювати державне управління, що прийнято чомусь вважати конституційними реформами, хоча йдеться виключно про спосіб всидіти. Будучи усі разом, включно із вами, каліфами на час, усі президенти намагаються склепати владу виключно для власної наживи і власного виживання, а не для прогресу держави і добробуту нації. 

Але як би не вправлялися у цьому ламанні під себе тимчасових сідалищ печерські гетьманчуки, усім їм хочеться бути все таки президентами, хоча водночас вони із неймовірним завзяттям роблять усе для того, щоб називати їх саме так було щонайменше підстав.

Отже, як виглядає наш президентський іконостас, у якому на даний час ваше зображення чинного гаранта вивершує цілком гармонійний та надто непривабливий колективний портрет?

Передовсім, треба сказати, що найефективніший вид політичного менеджменту – президенство – виключний винахід батьків-засновників саме Сполучених Штатів Америки. І хоча ця конструкція управління державами стала найпоширенішою на планеті, авторство американців цієї інновації політичного інженірінгу ніхто не піддає сумніву.

У самому центрі американської столиці, на найпрестижнішій інтелектуальній платформі, репрезентована позиція американської Нації, яка цілком справедливо виражає гордість за своїх президентів:

GLORIOUS BURDEN
(Славний тягар).
The presidency is one of the most chellenging jobs in the world.

Варто прислухатися до тої глибини осмислення, яку виражають американці, думаючи про своїх президентів: 

"У нашої нації немає місця більш відповідального для індивідуальної, окремо взятої людини, ніж відповідальність того, кого ми робимо президентом. Чи може бути будь-яка робота більш вимоглива і важка? Ми просимо президента бути для нас керівником уряду, головним дипломатом, військовим лідером і просто утішителем та опікуном. У будь-який день він має приймати рішення життя і смерті, виробляти і втілювати політику, яка може змінити напрям руху всієї країни і водночас тим самим стати в одну мить подарунком для гурту школярів початкових класів.

Доля нації часто знаходиться у тому виборі, який належить зробити главі держави. Деякі президенти впивалися владою, опинившись під потужними прожекторами наділеної влади, інші почували себе розтрощеними. Але більшість виростали із магічних розмірів свого офісу. Вони розуміли колосальну відповідальність, що лягала на них, і нарощували самі себе у їхньому служінні нації".

Передовсім, розглядаючи у дзеркалі наших номінантів, ніяк не скажеш, що бодай хтось із них володів не тільки спроможністю, а й проявляв бодай бажання "нарощувати самих себе у служіння нації". Розпочинаючи із обов"язкової цифри для перемоги 50+%, кожен уже всередині каденції скочувався до кількапроцентної позначки, що сталося й з вами, пане Петре, за ці три роки, далеко не найщасливіші ні для вас, ні для кожного з нас у супрязі з вами.

Водночас треба уточнити, що ваша перемога у першому турі з врахуванням участі у виборах і голосування означає, що за вас віддав свій голос максимум лише один із трьох виборців, а два із трьох - не віддали.

Смисл поняття "Президент" по-американськи полягає у тому, що це, фігурально кажучи, – семиголовий орел. Унікальність цього феномену полягає у посадовій поліфонії всенародно обраного Глави держави, а саме: Президент –  це водночас сім найвищих посад, які належить зайняти одній людині!

Звідси випливає колосальний реєстр вимог до однієї персоналії, яка має володіти топовими характеристиками практично у усіх ключових, кардинально відмінних між собою іпостасях.

Щоб заповнити сповна посадовий діапазон, така особистість повинна мати "формат да Вінчі", тобто мати видатні персональні характеристики у практично всіх фундаментальних сферах життєдіяльності. В Україні таких, всесторонньо обдарованих самородків називають " І швець, і жнець, і на дуду грець".

Хоча, зрештою, якщо людина талановита, то вона талановита у всьому. У наших сусідів президенти Вацлав Гавел у Чехії, Леннарт Мері в Естонії чи Арпад Гьонц в Угорщині були найкращими тому, що були письменниками. А канонізовані імена світової політики Джон Кеннеді чи Уїнстон Черчіль були журналістами.

Ясна річ, що такий всебічний талант - велика рідкість, тому у США селекція президентів здійснюється під системним аналітичним мікроскопом, і меритократичний клас у силу поліфонії здібностей зводить відбір номінантів до дуже вузького кола.
Отже, які сім посад водночас займає Президент США?

1. Manager of Economy. Президент повинен бути топ-менеджером найпотужнішої на планеті, майже 20-трильйонної мегасистеми з продукуваання ВВП, яка називається "Економіка США". І жодному із бізнесменів зі світовим визнанням він не повинен уступати у компетентності і діловому професіоналізмі. Чого варта лише витягування країни із безпрецедентної депресії феноменальним Франкліном Делано Рузвельтом. Або знаменита фраза "Уся справа в економіці, дурню" Білла Клінтона, який мав таку турботу, як постійний сюрплаз, тобто перевищення дохідної частини над розхідною.

Професійний актор Рональд Рейган прославився рейганомікою саме в еконічній сфері. Соціально-економічна політика - це завжди перша сторінка епопеї, за яку голосують американці, обираючи президента. Саме пріоритет соціальної сфери забезпечив успіх Обамі із його Obamacare. У цю мить соціальне страхування становить не менше, ніж 90 відсотків проблем, над яким б"ються президент, конгрес, сенат США.

А яка у вас, пане Порошенко, ця політика? Які у нас пріоритети у світовому поділі праці, де і як ми можемо нарощувати ВВП, які чи чиї моделі соціально-економічного балансу об"єктивно підходять нам із багатющої сфери вселюдського досвіду – від скандинавських соціалістичних королівств і до азійських капіталістичних тигрів?

Протягом трьох років Україна практично вперше існує навіть без декларації будь-яких орієнтирів і попросту урядових програм   – куди вона рухається. Хочемо почути від вас відповідь на запитання – за рахунок чого ми маємо жити і виживати? 

У вас є єдина відповідь – за рахунок МВФ. Якщо продовжимо пенсійний вік аж поза дату власного похорону, якщо продамо за безцінь найдорожчий на планеті ресурс – землю.

Які результати ваших трьох років як менеджера національної економіки? Ви, пане Петре, – просто рекордсмен:

– рекорд падіння Валового внутрішнього продукту протягом року - майже 10 відсотків у 2015 році ( не треба списувати на війну, бо у Грузії, коли на неї напала Росія, і окупаційна авіація бомбила міста і села, а московські танки стояли під Тбілісі, це падіння було 3,8 відсотка;

– рекорд пограбування валютних резервів. Коли ви прийшли до влади, у резерві нації на »чорний день» зберігалось 17,9 мільярда доларів. Уже менше, ніж через рік, - 5,6 мільярда;

– рекорд обвалу національної валюти. Три роки тому у травні 2014 року курс долара становив 11,8 гривни, далі падіння аж до 41 гривни за долар протягом року;

– обвал банківської системи, у результаті якого перестали існувати 77 банків разом із 163 мільярдами заощаджень фізичних і юридичних осіб, які були просто вкрадені; 

– рекорд звалювання до дефолту. Коли ви прийшли до влади, держборг становив 30,2 мільярда доларів, а уже у 2016 році – 43,8 мільярда. Співвідношення держборгу до ВВП у 2014 році становив 17,7 відсотка, а у цьому році очікується 89,8 відсотка. Це не криза – це катастрофа.

Ваші уряди – це рівень компетенції на рівні сільради. Ці кастровані "нові обличчя" – просто євнухи у вашому гаремі політичної профанації. Невже ви не бачите, що Володя, цей ваш друг або родич чи просто хороший хлопець із вінницького базару – знущання над великою, багатомільйонною державою.

А міф про вашу особисту ділову репутацію, яку так надували ваші технологи під час виборів, тріснув, як мильна бульбашка, тому народна номінація зодчого собачих будок назавжди залишиться з вами.

На якому телеграфічному стовпі висів би президент США, якби він за три роки обвалив курс долара у три рази? Найстрашніше, що може бути для вашого заокеанського візаві, – імпічмент, був би найсолодшим із покарань, якби він підняв податки у 3-4 рази.

Поки-що ваші три роки знаменує у соціально-економічній сфері отруйний для кожного з нас ваш фетиш – тариф. Ви ввійдете в історію, перш за все, як рекордсмен-тарифікатор, в порівнянні з яким відпочиває монголо-татарська орда із її даниною. Ви ввійдете в історію, яка рекордсмен у ямі глобальної бідності, опустивши громадян нижче рівня виживання у менше, ніж два долари у день, що за статистикою ООН означає, що у такому суспільстві уже не живуть.

2. Chief Executive. Керівник державної виконавської влади. Перший міністр. Державний службовець №1. Шеф багатотисячної армії чиновництва. Топ-політменеджер наддержави. У США політичний менеджмент не має нічого спільного із менеджментом бізнесовим, оскільки це не тільки різні, а полярні види людської діяльності.

Ви можете собі уявити Білла Гейтса на будь-якій посаді у Білому Домі? А ви берете на позицію головного реформатора у вашій адміністрації хлопчину, який все, що робив у житті, – торгував комп"ютерами Майкрософт.

А ваша маніакальна пристрасть усюди і скрізь на найвищі державні пости напхати ваших "шнурків" із Рошена – поза межами здорового глузду та біологічного інстинкту самозбереження.

В особливому пошанівку у вашому дворі перебіжчики від Тимошенко, яку ви вважаєте своїм найбільшим ворогом на світі. Ви не чули про звироднілу породу людей "Единожды предавший...". Тут взагалі якийсь кадровий фрейдизм із тої серії, коли немічні диктатори обкладали себе у ліжку брудними тілами повій.

Невже ви не розумієте, що утворивши навколо себе вакуум і заповнивши його слухняними і порожніми манекенами, ви неймовірно послабили владу, яка перебуває у ваших руках.

Але це ваше самогубство на тонкому льоду кадрового безриб"я навряд чи надто турбує людей. Людей турбує те, що у воєнний час лихоліття країною правлять пігмеї за духом, розумом і мораллю. Людей лякає, що їхня доля – у немічних руках невігласів і боягузів. В той час, коли в Україні є потужні особистості, здатні прийняти колосально важкі виклики.

Але ви із категорії таких начальників, поруч з якими не сміє бути сильних особистостей.

Профануючи не тільки військову, а й державну службу, як винятково специфічну, у якій вирішальне значення має досвід і професіоналізм, ви практично розвалили систему державного управління, яка і так дихала на ладан після кримінальної окупації, спадкоємцем якої ви стали.

3. Party Leader. Глава політичної партії, яка керує державою. Партійний лідер селекціонує, добирає і розставляє керівні кадри у країні. І у цій селекції звершується виявлення, вишкіл особливого сорту людської природи, – людей, які володіють у своїй внутрішній конституції більшою кількістю консистенції альтруїзму в порівнянні із вмістом егоїзму, що може бути більш придатним для бізнесу, сенсом якого є прибуток, в той час, коли сенсом державного менеджменту є добробут людей.

А кого, пане Петре, ви населекціонували у вашу партію? Виключно лихварів та корчмарів від Ложкіна до Розенблата. Нащо ви їх відірвали від діла, яке їх цікавить у житті, і засунули у парламент, де треба дбати про людей, що їх абсолютно не цікавить?

Ще зовсім недавно члени парламенту пробували приховувати своє бізнесове походження, десятиліттями різного роду партії і кандидати клялися розірвати за визначенням несумісність бізнесу і політики, що перетворює бізнес у казнокрадство, а парламентаризм у фікцію. Ви зуміли злити воєдино ці антитіла і саме за ці три роки олігархат, сплоджений вашими попередниками, як політична система, саме вашими руками набув остаточного вивершення.

Чи можете ви собі уявити, що раптом у Конгресі США появився БДТ – блок Дональда Трампа? Хоча нинішній президент США має его, не рівня вашому, але йому і в голову не прийшла би така несусвітня маячня.

Здавалось би, дрібниці – кондитерська фабрика імені Карла Маркса чи Блок імені Петра Порошенка, але такі, прямо скажемо, "рагульські зальоти" спонукають їх там, за океаном, наших друзів і доброзичливців, дивитися на нас, як на політичний зоопарк.

4. Ceremonial Head of State. Носій іміджу держави. Голос Нації. Особа, наділена правом виражати сукупну монолітну волю сотень мільйонів громадян. Головна дійова особа публічних ритуалів та дипломатичних церемоній.

Отут вам треба віддати належне, бо сфера мімікрії - то ваша органічна стихія, то ваш улюблений жанр самовираження, про що свідчить хоча остання прес-конференція, на якій відбулося зіткнення реального світу із віртуальним, з якого ви винирнули на людські очі.

Найактивніша сфера, у якій ви демонстрували неймовірно бурхливу активність, – піар. Фейк – то ваша сфера "обітанія". Ви просто неперевершений креатор віртуальних середовищ, у яких вам так солодко перебувати, що ви починаєте вірити у їхню реальність. На жаль, навколо вас нема ані осіб, ані механізмів, здатних опускати вас на грішну землю. Віртуалізація – це втрата адекватності, з якої завжди стартує процедура втрати влади, пане Петре.

Звичайно, будь-який політик повинен дбати про свій імідж, оскільки мова йде образ держави в конкретній, протягом певного відрізку часу, одній особі. Але ваші дешеві піар-трюки викликають або гомеричний сміх у більшості населення, або відверту злість у рішучих верствах суспільства.

Медійний лохотрон, який, на ваше переконання, має сприймати народ за чисту монету, як січкарня громадської опінії, подрібнює вашу особисту репутацію. Невже вам ніхто не пояснив із аматорських гуртків ваших мінстеців, що після кривавого Майдану і в часи кривавої війни шити людей у дурні – не тільки підло, а й небезпечно.

5. Chief Diplomat Найвищий репрезентант держави у відносинах зі світом. Креатор багато- та двосторонніх відносин США із зарубіжними країнами. Глобальний образ Нації, національний інтерес якої охоплює усю планету без виключення. В силу винятково статусу наддержави практично Господар планети, слово якого у міжнародних справах є головним, першочерговим і вирішальним.

Знову ж таки існує міф на рівні із міфом про кондитера, що ви, що називається, професійний дипломат. Але це неправда. Ви ніколи не служили на дипслужбі за кордоном і не очолювали жодну дипломатичну установу, за винятком вашого кількамісячного перебування в апараті МЗС, куди ви потрапили за кумівською квотою Ющенка.

Знову ж таки якраз у дипломатичних колах цілеспрямований розвал національної дипломатії сприймається, як психічна патологія, якою вражена ваша ментальність. Ще ніколи загалом висококласний український дипкорпус не мав такого, м"яко кажучи, неадекватного президента над собою, як зараз.

Ви ліквідовуєте дипустанови, створені з нуля у неймовірно важких соціально-економічних обставинах 90-х років, ви комусь на зло не призначаєте послів, тим самим деномінуючи наші дипломатичні відносини із десятками країн світу. Ви вперто тримаєте послів, призначених Януковичем, хоча за ними від часів Майдану люстрація плаче, ви оточили себе у своїй адміністрації у секторі зовнішньої політики фігурантами відверто проросійської орієнтації. Невже ви не розумієте, що розвал дипслужби, яка репрезентує державу у світі, – це у прямому сенсі і є розвалом самої цієї держави.

Я говорив вам при нашій останній зустрічі, що вам випала місія перетворити Україну із об"єкта міжнародних зносин на суб"єкт світової політики, оскільки глобальна кон"юнктура світопорядку складається виключно сприятливо для різкого підвищення нашого статусу у світі.

Але про яку суб"єктність може йти мова, коли ви вважаєте, що нашу долю мають вирішувати чужі країни і народи. Як тільки стає сутужніше, ви дзвоните пані Меркель і, як вередливе дитя, скаржитеся, що вас образили у вашій пісочниці, але пані канцлер за посадою має служити німецькому народові, а не робити за вас вашу роботу у служінні українському народові.

6. Commander in Chief. Верховний Головнокомандувач Збройними Силами. Найсильнішої на планеті армії, яка практично постійно перебуває у стані бойових дій. Цілком професійний воєначальник, оскільки, незважаючи на високопрофесійні Пентагон, ЦРУ, ФБР, численні спецслужби, останнє рішення у військових справах приймає Президент, і тільки він. Від фермера Джорджа Вашингтона до актора Рональда Рейгана американські президенти проявили себе блискучими військовиками.

І хоча у Конституцію України записали такий додаток через риску до посади президента, але жоден із них так і не став Верховним Головнокомандувачем. Кравчук, як Пілат, вмив руки і одним розчерком пера у ядерній капітуляції опустив України із третьої у світі за реальним впливом потуги у розряд бананових республік, якою України є нині зусиллями її командувачів. Кучма заплутався у своїй кольчузі, бо саме ненаситна торгівля зброєю й стала для нього політичною кончиною. Ющенко взагалі в армію послав загін приватизаторів, які мали грабувати недограбоване. Вбивця-зек довершив капітуляцію, передавши право призначати міністром оборони України президенту Росії.

Ви мріяли стати президентом, але, ясна річ, що ви на війну не збиралися. Хоча, от парадокс, саме війна зробила вас президентом. Війна, якої ви, як Головверх, не визнаєте, війна, на якій щодня гинуть солдати, пам"ять про яких ви не вшановуєте. Де у центрі Києва Стела з іменами полеглих у російсько-українській війні, яку відкривав президент? 

Уся велич полководця, якому належало би стати в один ряд із князями Святославом чи Володимиром Мономахом, гетьманом Іваном Мазепою чи провідником Степаном Бандерою, зводиться до тусовок у мінській корчмі. Ну кого ви послали миритися із окупантом Путіним – пенсіонерів Леоніда Даниловича і Євгена Кириловича, які самі між собою ніколи не мирилися і воювали взаємно не на життя, а на смерть. Відпустіть дідусів до своїх внучат.

Негоже воєначальнику весь час ховатися за батьківську спину то Байдена, то Кучми, а ведення війни перекладати то на Суркова, то на Медведчука, які є адептами Путіна. 

Можливо, із агресором треба вести переговори, щоб завтра настав мир. Але поки сьогодні йде війна, треба воювати, а не ховатися за чужі спини. А ви відкриваєте кримінальні справи на тих бойових командирів, які віддають наказ стріляти у відповідь на ворожий наступ.

Я був в окопах, коли йшов бій із окупантом, бій, у якому нашому солдату заборонено мінською зрадою стріляти у ворога. Йому попросту не видають боєкомплекти. Я мимоволі потрапив під обстріл і ледь прорвався з-під снарядів московських танків, тому я вам можу сказати особисто, як підполковник Збройних сил України Головверху: на сході України - страшна війна, як люди розуміють будь-яку бойню, відколи вони воюють між собою.

Я запрошую вас, пане Петре, поїхати разом у трикутник смерті Авдіївка-Опитне-Піски. Подивимося разом, чи є війна, чи нема війни.

Нехай вам розкаже про неї легендарна Степанівна, медсестра із Надвірної, яка перебралася жити на лінію фронту і щодня рятує життя чужим дітям, яких ви мобілізували на війну, якої не визнаєте.

Нехай вам розкаже про війну легендарна Наталка Прилуцька, яка замість ваших штабних щурів із генеральськими лампасами возить солдатам на передову тисячі найменувань зброї, боєприпасів, провізії, ліків. Возить під кулями, коли її вдома чекають двоє малолітніх діток.

Ми могли б заїхати і у розташування десантників, які розмістилися у колишньому хліві для тварин, але змушені тут жити в умовах, гірших, ніж для худоби. Я провів ніч із солдатами у цьому гадючнику разом із американським журналістом. Він сказав вбивчу фразу: жоден солдат жодної армії світу не воював би на війні, якби так до нього ставилася його держава.

Не буду вам переповідати, що про вас говорять солдати в окопах. Поїдьте, послухайте.

Коли 11 вересня 2001 року невідомі на той час сили здійснили агресію проти США, їхній Верховний Головнокомандувач одразу ж оголосив особливий стан, а рядок "Країна у стані війни" не сходив місяцями зі всіх телеканалів.

Ви знаєте, кого призначив Міністром оборони нинішній президент США? Військову живу легенду генерала Джеймса Маттіаса, якого боготворять американці і який, на відміну від вас, першим сказав "У Криму та Україні йде війна". 

А ви кого призначили? "Участкового" із Мукачівського райвідділу міліції Гелетея, якому цімбор Балога подарував генеральські пагони.
Генерал Іловайський...

За невинно убієнних, пошматованих українських синів у донецьких котлах треба буде відповідати. Не лише на Небі, а й на Землі. Одразу на другий день після завершення вашого президенства.

7. National Leader. Лідер Нації. Безумовний моральний авторитет. Особистість, яке є зразком честі і совісті для усіх громадян. Особистість, наділена сакральними рисами небожителя. З часів Вашингтона та Джефферсона і донині - батько Нації. Обличчя Нації, яке критикують, з якого часом кепкують, але яке усі люблять і поважають, і при особистому спілкуванні з яким просто божеволіють. Гарант справедливості. Заступник Бога у державі. Верховний жрець.

А й не знаю, що писати про українське віддзеркалення цієї іпостасі №1 американського президента. У цьому дзеркалі - фільми жахів, як на будинку із химерами за вікном президентського кабінету, пане Петре. Тут ви уже не ви виняток, бо ніколи, я мушу говорити це із болем, не було національного лідера в Україні, відколи вона існує, як держава. Вершник без голови.

Від цього – усі наші біди. Але як людям рекрутувати на вершину гідну людину, коли бодай хоча б елементарно порядний чоловік нізащо не пройде крізь ваше сито олігархічних каналів? Не пропустите ви того, котрий може становити загрозу для олігархії. 

А найстрашніша загроза – це совість. І ще бодай трохи розуму і волі. І відчуття кровної сув"язі із могилами предків на рідній землі. І така мінімальна амбіція – не займатися таким гидотним моральним самогубством, як казнокрадство та нажива. Така, їй Богу, дріб"язкова дурниця. Займатися хоча б тим, щоб опісля цих занять на вершині влади тобі спорудили меморіал, як американці Лінкольну чи Джефферсону.

У нашому президентському тераріумі культивується інший біологічний релікт, який, на рівні планктону, запрограмований на одноклітинну амбіцію: кради побільше – ховай подалі. 

Читайте також: Герой журналу "Форбс": Владімір Віссаріонович Абрамович

На жаль, люди змушені голосувати тільки за таких піддослідних кроликів, які крутяться у телелохотронах олігархів. А інших каналів свобода слова по-українському не знає.

На завершення подивимося, як американське суспільство рефлексує на сім посад президента. Яка із цих семи функцій найголовніша, вирішальна, настільки вагома, що без неї президент – уже не президент. Подивімося на соціологію, пане Петре.

Значимість семи посад розподіляються наступним чином:

Лідер Нації – 30 %

Верховний головнокомандувач – 23%

Економічний менеджер – 16%

Керівник виконавської влади – 12%

Партійний лідер – 8%

Керівник дипломатії – 7%

Голова Церемоніалу – 4%

Лідер Нації – це за вагою більше, ніж глава уряду, лідер партії і керівник дипломатії, разом узяті!

Чим сильний президент США? Тим, що він керує наддержавою, якій немає рівних на планеті за економічним потенціалом? Тим, що він командує армією, сильнішою, ніж усі армії світу?

Та ні. Американський президент знає, що його головна сила - це сила моральна. Не буде він моральним лідером – кінець йому, як президенту.

Неспівпадіння американської матриці президенства із її сімкою номінацій для президента полягає у тому, що у США нема функцій президента, які в Україні є першими:

Chief of Corruption.
(Очільник корупції)

CEO of own Corporation.
(Директор власної фірми).

На процитованих на початку клейнодах у центрі Вашингтона є такі слова:

"Людина, яка приходить служити своїй нації, як президент, застає у своєму офісі дві речі – велику честь і великий виклик. Пред"явлені цій людині вимоги є незліченними за кількістю, безперервними у часі, почутими кожним громадянином і видимими по усій країні. І жодна з цих вимог не може пройти повз увагу глави держави. Тому кабінет президента є маленькою кімнатою для помилки.

Великі державні мужі забезпечують процвітання, вміло балансуючи незліченною кількістю ролей, яку їм доводиться виконувати, а можуть бути такі, котрі спотикаються у цих ролевих лабіринтах, тому що виявляються неспроможними оволодіти усім тим колосальним обсягом обов"язків, покладених на них нацією".

Вам уже не телефонують із Америки. Напевно, вважають, що ви "спотикаєтесь у лабіринтах".

Те, що вам не дзвонять із Вашингтона, то є зле.

Те, що ви дзвоните у Москву, то є дуже зле.

Хоча там також сидить "хан", який має таке саме відношення до американського матриці президенства, як державний устрій США до ханства монголо-татарської Орди.

Рівно три роки тому навряд чи хто-небудь із українців бажав вам зла. Бо зле для президента – погано для усіх нас. Ми, громадяни Ураїни, як ніхто на світі, прагнули і прагнемо, щоб президент нашої країни, на яку напала московсько-фашистська орда, був сильним, а не слабким.І не моя чи будь-кого із нас, громадян, вина, що сталось так, як тут описано.

Обвал довір»я до вас протягом трьох років до трьох відсотків, на яких ще теліпається ваша легітимність, – наслідок ваших власних помилок і нікчемності тих, що поруч з вами. Бо у часи випробувань сильні особистості, навпаки, як кажуть американці, "нарощують самі себе у їхньому служіння нації".

Опинившись на чолі окупованої країни, ви нехтували власним народом, закабалюючи його тарифним геноцидом. Ви проявляли дивовижну лояльність до ворога-окупанта, але водночас ви намножили собі безліч ворогів всередині країни, перетворюючи навіть найближчих друзів на недругів.

Каденція – річ швидкоплинна. Ви уже за Рубіконом, пане Петре. Ще рік бодай умовного штилю, а останній рік перед виборами – то уже вибори.

Думаю, якщо обійдеться без бунту, то на виборах громадяни України будуть вас пред"являти дуже суворий і болісний для вас рахунок.

І санкціоноване Путіним віденське благословення Фірташа уже не поможе. Другий раз трюк із перетворення 3 відсотків на 53 вашим політтехнологам не вдасться.

У вас є ще у кращому разі рік, щоб схаменутися.

Але щоб використати цей рік з найменшою шкодою для України та із рятівною безпекою для себе, бодай зробіть спробу піднятися на цю захмарну висоту сили Духа, на якій перебуває нині Нація у смертельному бою із московським Мордором.

Спробуйте опертись на тих, котрі є носіями Духа, Розуму і Волі Нації.

І ще одна вам, пане Петре, щира порада - – заведіть поруч із собою адвоката, який буде казати вам правду і буде пробувати бодай застерігати вас від катастрофічних помилок, у яких втопилося народне довір"я, виявлене вам на виборах.

Читайте також: Скарб нації. Відкритий лист Петру Порошенку

Те, що вам ці три роки ніхто не казав правду, змусило мене зробити цю прикру роботу для вас у цьому листі.

Василь Базів,
письменник, дипломат, політолог