Лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький в інтерв'ю «Известиям» милостиво зволив висловити готовність повернутися до складу України разом зі своєю маріонетковою республікою. Але тільки якщо в Україні знайдуться «здорові сили», які спочатку повинні покаятись перед сепаратистами, і тільки тоді ті їх і всю Україну пробачать. Милість Плотницького і Захарченка ще треба заслужити, пам'ятайте про це, Бойко і Вілкул! Плотницький буквально заявив: «Там є здорові сили, які не просто підтримують нас, а будуть нас зустрічати, коли прийде час».

Сам Ігор Венедиктович, зрозуміло, каятися ні в чому не збирається. Ні в убивстві сепаратистами сотень мирних жителів. Ні в численних фінансових махінаціях. Ні в привласненні гуманітарної допомоги. Ні в убивствах норовливих соратників. І президент в Україні Плотницькому потрібен приблизно такий же, як Віктор Янукович. Щоб сам крав, але і своєму оточенню красти давав. Однак ця мрія нездійсненна, і Плотницький це розуміє.

Читайте також: Запасний шлях "Л/ДНР"

Що ж, наявність в Україні кремлівської «п'ятої колони» давно ні для кого не є таємницею. Але навіть найбільш оптимістично налаштовані кремлівські політологи навряд чи вірять, що такі люди зможуть прийти до влади в Києві у найближчому майбутньому інакше, ніж на російських багнетах. Однак на велику війну з Україною Москва зараз явно не орієнтується. Маріонетка у цьому випадку лише озвучує те, що наказали озвучити кремлівські куратори.

Мета цього вкидання проста: постаратися переконати громадськість західних країн, що Києву і сепаратистам можна домовитись один з одним. Зрозуміло, не на тих крайніх умовах, які Плотницький озвучив. Звичайно ж, без покаяння, але за допомогою пошуку компромісів на кшталт автономного статусу «ДНР» і «ЛНР», чого, власне, Москва і домагається, розраховуючи таким шляхом не тільки зберегти свій контроль над окупованою частиною Донбасу, а й отримати інструмент впливу на зовнішню і внутрішню політику України.

Ось тільки на Заході таку схему підтримують лише ультраправі й ультраліві, які там далеко не в більшості. Та ще невелика кількість «корисних ідіотів» серед прекраснодушної ліберальної інтелігенції.

Це, так би мовити, обов'язкова частина інтерв'ю, висловлена за командою, а не від душі. Бо той же Плотницький чудово розуміє, що жодні «здорові сили» у Києві до влади не прийдуть, принаймні за його життя. Натомість саме існування сепаратистських заповідників «ЛДНР», так само як і їхніх лідерів, безпосередньо залежить від політичної ситуації в Росії.

А ще точніше - від життя і смерті однієї людини - Володимира Володимировича Путіна. Якщо нинішній (і він же, швидше за все, майбутній) президент Росії помре цілком природною смертю або буде повалений у результаті чергової «кольорової» революції або палацового перевороту, його наступник, ким би він не був, вочевидь постарається налагодити відносини з Заходом і Україною. А для цього доведеться як мінімум припинити війну на Донбасі і підтримку маріонеткових республік.

Але тоді доля Плотницького, Захарченка та їхнього оточення буде незавидною. У кращому випадку їм дадуть можливість доживати свій вік у Росії, але навряд чи дозволять при цьому зберегти основну частину «чесно награбованого». Що, втім, у гіршому випадку не убезпечує їх від повторення долі Гіві, Мотороли та інших польових командирів «Новоросії», які стали жертвами незліченних міжусобиць або були ліквідовані спецслужбами. І тільки з Путіним пов'язує Плотницький свої надії на майбутнє.

Звичайно, на час смерті російського президента від природних причин лідер «ЛНР» вплинути ніяк не може. Так само запобігти палацовому перевороту в Росії, якщо він назріє, не в його владі. У це коло Плотницький просто не допущений. А ось спробувати запобігти майдану в Росії він може. Або йому принаймні так здається, що може.

Тому кінцівка інтерв'ю Плотницького «Известиям» прозвучала цілком щиро, що називається, від душі: «Для нас русскій мір - це не просто слова, це наше життя, світогляд, майбутнє. Найголовніше, щоб ви, росіяни, не допустили у себе того, що відбулося в Україні. Жодних майданів, страйків, акцій протестів, спрямованих на підрив державності. Це все завуальовані спроби Заходу дестабілізувати ситуацію всередині країни.

Зруйнувати те, що створювалося поколіннями предків, давня мрія противників русского міра. Не допустіть цього, не дайте жодного шансу заради благополуччя ваших дітей, заради країни». Не випадково бойовики, які приїхали в Росію з українського Донбасу, так само як і російські добровольці, які повернулися з донбаської війни вцілілими, складають основу антимайданівського руху в Росії. І старанно поливають зеленкою та іншою гидотою лідерів позасистемної опозиції. Тільки навряд чи у них вистачить сил запобігти російській революції, якщо вона дійсно назріє. І Плотницький Путіна не врятує.

А чи повернеться коли-небудь окупована частина Донбасу до України? На мою думку, в історичній перспективі, будь то кілька років чи два-три десятиліття, такий результат представляється неминучим. Економічно український Донбас Росії непотрібен. Його утримання на російську економіку лягає важким тягарем. Як незалежні держави «ЛНР» і «ДНР», навіть об'єднавшись, існувати не в змозі.

Будь-яка формальна їхня незалежність, навіть визнана Росією і Вануату, буде лише прикриттям їхньої анексії Росією. Але з економічних і політичних причин така анексія неможлива. У Росії немає скільки-небудь масового руху за приєднання Донбасу. І сьогодні жителі Донецька і Луганська залишаються заручниками непомірних амбіцій однієї людини в сусідній державі.

Читайте також: Рисунки ненависти в "ДНР". ФОТО

Природно, процес реінтеграції Донбасу в Україну буде довгий і важкий. І головні труднощі тут - не економічні і політичні, а культурні й психологічні. По-справжньому Донбас стане українським тільки тоді, коли більшість його жителів добровільного, без будь-якого примусу заговорить по-українськи. І тут треба не просто вилучити їх із зони російської антиукраїнської пропаганди.

Доведеться дочекатися, поки відійде покоління з радянською свідомістю. Але щоб прискорити цей процес, треба буде помістити населення Донбасу в поле української мови і культури. А сучасній Українській державі зробити це зовсім непросто.