Удалось ли Украине сделать прорыв во внешней политике при Порошенко, проанализировал в блогах радиостанции Голос Столицы дипломат, глава Международного центра перспективных исследований Василий Филипчук. 

Чи погодитеся ви з тим, що однією із сильних сторін Порошенка як президента є те, що він є вправним дипломатом й успішно захищає національні інтереси України на міжнародній арені?

- Давати оцінку діючим політикам чи державним діячам, я думаю, має історія і український народ. А ми маємо давати оцінку тим діям, досягненням чи провалам, які ми бачили. Почнемо з безвізового режиму.

Безвізовий режим, це досягнення українців на Майдані, за яке поклали життя сотні наших героїв на Майдані під час кривавих днів. І ми всі отримували чіткі запевнення з боку наших європейських колег про те, що до саміту в Ризі в 2015 році ми отримаємо безвізовий режим.

І той факт, що робота над безвізовим режимом була повністю провалена першого року після Майдану і тільки в кінці другого року розкачалися і прийняли необхідні рішення і отримали лише три роки після того, як Майдан закінчився, це, звичайно не дуже. Але краще три роки, ніж десять років.

Я думаю, що ті зусилля, які були докладені в останній період, мали бути докладені з самого початку.

Також нагадаю, що Україна фактично стала державою, яка найдовше йшла до безвізового режиму, адже ми отримали безвізовий діалог в 2008 році, а план дій щодо безвізового режиму в 2010 році. Тобто сім років для реалізації плану дій і це не є величезне досягнення.

Але краще зараз ніж пізніше, тобто це за великим рахунком найбільше зовнішньополітичне досягнення за останні три роки. Щодо інших досягнень, давайте подивимося на угоду про асоціацію. Дуже добре, що найближчим часом, я сподіваюсь, Нідерланди її ратифікують.

Але яка ціна цієї ратифікації? Рада ЄС прийняла заяву, якою чітко було вказано, що ця угода нам не лише не дає статусу країни-кандидата, що в принципі було зрозуміло по самому тексту угоди і це мало б бути предметом серйозних дискусій на політичному рівні, чи ми можемо мати цю угоду без статусу кандидата, чи ні. Але в цій заяві і вказано про те, що ця угода не створює перспектив для надання статусу країни-кандидата на вступ в ЄС, а також не відкриває можливостей доступу до нових функцій фінансової допомоги.

Читайте також: Боротьба за другий термін. Як президент Порошенко планує вигравати вибори

Є думка експертів, що ця угода при цьому формулюванні не дає перспектив та перекриває нам їх. Чи є це так?

- Я думаю, що так. Якщо буде юридична оцінка, я дуже боюсь, що фактично це формулювання, яке було прийнято Радою ЄС як умова ратифікації, вона перекриває щонайменше років на 25-30 нам перспективу вступу до ЄС.

Якщо раніше угоду можна було оцінювати як двозначну, без чіткого формулювання щодо того, можемо ми стати країною-кандидатом чи ні, то зараз двозначність така невизначена, змінилася на чітку однозначність.

І мені здається, це є зараз найбільшою проблемою в нашому напрямку євроінтеграції з точки зору двосторонніх відносин. Хоча головною проблемою є наші внутрішні питання, тобто корупція, відсутність реформ, відсутність інституційних змін в функціонуванні наших державних органів. Це якраз є найбільшою нашою проблемою і причиною, чому щодо нас було прийнято таку безпрецедентну заяву, яка мені здається є неприйнятною для наших євроінтеграційних прагнень.

Але мені здається, що треба все ж таки не з ЄС починати, тому що головною проблемою України зараз є не євроінтеграція. Нам потрібно відновити суверенітет над Кримом і Донбасом, і це є нашим головним завданням в зовнішньополітичній сфері.

І саме тут найбільші недоліки, тому що мінські домовленості дозволили знизити температуру конфлікту, але до сьогоднішнього дня вони не виконані і перспектив їх виконання не видно.

А механізмів, які б допомогли нам відновити наш суверенітет і зупинити війну поки що немає. Більше того, йде у внутрішньополітичному дискурсі загострення такого однополярного сприйняття цього конфлікту, яке лише ускладнює подальший діалог щодо врегулювання конфлікту.

Читайте також: Его правление омерзительно. Порошенко стал для многих украинцев адом - журналистка

Ті всі проблеми, які ви перелічили. Які з них є персональною відповідальністю президента?

- Нагадаю, що обирали Порошенка як президента миру, обирали людину, яка сказала: я завершу АТО не за дні, а за години. І саме як президента миру його обрали. І відновлення миру було його основною обіцянкою. І ця основна потреба українських громадян навіть більша, ніж безвізовий режим.

Тому я думаю, що саме от те питання мало б бути першим при обговоренні зовнішньополітичних успіхів чи провалів діючого президента.

Яка політична вага президента Порошенка у перемовах з нашими міжнародними партнерами для досягнення миру. Як рахуються зараз з Україною на Заході?

- Є з одного боку протокол, коли виказують формальні почесть і повагу. Дійсно, президент неймовірно активний і мабуть найактивніший з усіх українських президентів на зовнішньополітичній арені. Але на прийняття політичних чи економічних рішень щодо України чи тим більше на прихід інвестицій впливають не стільки протокольні складові, скільки справжня інформація з того всього, що відбувається в Україні. Чи подолана корупція, чи є можливість захистити права інвесторів, чи є рівні конкурентні можливості для іноземних компаній.

І всі ми прекрасно знаємо, що економічна ситуація, що можливості для розвитку бізнесу іноземних компаній лише погіршуються і погіршуються, а те, як відбуваються зараз дії репресивних органів не лише до іноземних компаній, а навіть щодо громадянського суспільства, змушує серйозно замислитися над тим, до чого ми дійшли через роки після Майдану.

І чи не втрачені основні завоювання: свобода, демократія, свобода слова, повага до прав людини. Щодо зовнішньої політики, зверніть також увагу на особливості наших відносин з сусідніми країнами. Мене особливо дуже непокоїть ситуація з Польщею, яка завжди була нашим найвідданішим союзником, партнером на європейській арені. І зараз ситуація не найкраща у стосунках з поляками. З Угорищною дуже дивні повідомлення щодо надання угорцям, які живуть на території України подвійного громадянства.

 Саме по собі питання може обговорюватися, але знову ж таки, це має бути якась системна політика. У нас виходить, що у нас з усіма є проблеми.

Тобто замість того, щоб йти на запровадження принципу нульових проблем з сусідами, чи принаймні згуртування навколо себе, навколо якоїсь конструктивної позиції сусідніх країн, щоб бути прикладом країни, куди можна прийти спокійно і інвестувати, з якими можна мати бізнес, ми даємо зовсім інші сигнали назовні.

І це значною мірою буде визначати оцінку з-за кордону того, що відбувається в Україні і як з нею далі слід мати справу.