Я дуже боюся бідності. Це прямо фобія і має вона ноги в дитинстві.

...коли ти мріяла про яблуко в школі, і з заздрістю дивилася, як однокласниці їдять соковиті яблука на перерві.

...коли тато з сантиметром і кухарськими терезами відмірював усім ліверну ковбасу, аби ж ніхто не з'їв більше, ніж інші.

...коли масло було лиш на свята, а ти їла суп з бобів, паштет з бобів, просто боби, і ходила на Бесарабку дивитися на їжу.

... коли ти мала ОДНІ штани, ОДНІ нещасні штани, які заношувала до засмальцьованого стану.

...коли носила в школу брудно-рожеву кохту своєї сусідки по комуналці Вєри Афанасієвни (якій тоді було років 80), і мусила при цьому бути підлітком і дивитися, як інші моднічають.

Я панічно боюся бідності. Коли у мене на рахунку менше певної суми грошей, у мене починається паніка і тривога. А думки про пенсію в Україні навівають жах.

Читайте також: Яких двох умов потребує успішна пенсійна реформа - думка

Я дуже погано переживаю стан, коли мушу економити чи не можу собі чогось дозволити.

Ніякого старту чи фінансової підтримки у мене не було. Мама оплатила мені контракт у Шевченка, і це були єдині гроші, які я отримала на свій розвиток. З 18 років я працюю, перейшла на заочне, щоб утримувати себе.

І от мені 32, і все, що я маю - я заробила сама.

..Але мені кажуть: не світи своїми платтячками і коктейлями! Бо ти громадська активістка, публічна особа. Тобто типу як громадська активістка мусить бути нужденною? мусить страждати, побиратися, шукати шматок хліба? Я маю почувати провину, що можу дозволити собі купити платтячко, на яке заробила, чи дизайнерську стрижку?

Що за ставлення взагалі? З яких пір це стало соромно? Чому я мушу приховувати, що купую платтячко чи роблю стрижку?

Мені кажуть: ти виставляєш в ФБ фото з Мексики, всі думають, що ти зажралася. Звичайні люди дозволити собі Мексику не можуть!

Так звичайні люди і волонтерити за ночівлю в хостелі не завжди готові, і автостопом їздити теж. У звичайних людей уявлення про відпочинок часто - це п'ятизірковий "все включено", а не нари у десятимісному "номері".

Коротше, не розумію, чому маю приховувати те, що заробила власною працею. Мені не соромно за це, за свою кваліфікацію і те, що вона оцінена.

Читайте також: Кожен має пройти крізь власні терни до зірок

І мій найбільший страх - побиратися і економити. Брр.

Але я іншим закінчу: добро твориться, коли є достаток і "жирок". Дуже важко міняти країну, коли сам заледве виживаєш. Тому я за те, аби всі люди, які роблять щось для країни, мали достатньо коштів для задовільнення базових потреб і навіть витребеньок.

Навіть фото кофти знайшла.