Гуляючи найближчим часом по місту, подивіться навколо, проаналізуйте оточуючих вас людей і самих себе з точки зору слідування присвоєним і зовнішнім правилам.

У той же час деякі студенти-мусульмани, які приїхали на навчання в нашу країну, за півроку перебування далеко від батьків починають палити, пити алкоголь і робити масу інших захоплюючих, але заборонених їх релігією речей.

Чому ж одні молоді люди відмовляються від атеїзму з легким флером християнства на користь ісламу і дотримуються його приписів, а інші, виховані в його системі цінностей, опинившись далеко від батьківщини, незабаром порушують релігійні догми, залишаючись вірними лише забороні на свинину? Це питання захопило мою материнську і професійну уяву.

Думаю, ситуація, що склалася добре ілюструє проблему відсутності балансу внутрішнього і зовнішнього контролю в житті людини. Сучасний іслам - яскравий приклад системи відносин, що спирається на зовнішній контроль, жорстку ієрархію і беззастережне прийняття правил і догм. Ці три пункти, укорінені на ісламських територіях, дозволяють зцементувати суспільство за ознакою релігійної приналежності, але стають слабкими ланками в інших, більш вільних системах. Опиняючись поза контролюючої структури (сім'ї, школи, села, суспільства в цілому), людина легко порушує встановлені правила, зокрема й тому, що у неї слабко розвинений самоконтроль і звичка питати себе: «а що я думаю / чиню / вирішую з цього приводу?»

Читайте також: Поміж рядків про теракт у Лондоні

Коли тебе контролюють батьки, друзі, сусіди, вчителі, поліція і державні інститути, чи потрібно стежити за собою самому? Перебуваючи в товаристві з домінуючим зовнішнім локусом контролю, чи має людина можливість самостійно навчитися контролювати свої вчинки, узгоджувати їх з внутрішнім ідеалом? Практика показує, що ні.

Другий фактор наростання контраварійних тенденцій полягає в тому, що будь-яка людина потребує балансу жорсткості і гнучкості, в розумних межах і наявності правил, з подвійною системою контролю - зовнішнього і внутрішнього. В умовах жорсткого зовнішнього контролю (як в ісламських країнах) життя контрольованої людини природним чином перетворюється на захоплюючий квест з обходу нав'язаних ззовні правил. Хіба нам, продуктам (пост)радянської системи, що навчилася обходити будь-які закони, від заборони соцмереж до правил дорожнього руху і календаря щеплень, про це не знати? Думаю, саме ця гра в хованки зі Всевишнім включається у мусульман, які опинилися поза зоною контролю сім'ї і суспільства.

Як щодо зустрічного руху? Думаю, ситуація з переходом в іслам українських студентів теж зав'язана на правилах і контролі. Але інакше. Багато з тих, хто сьогодні вчаться у ВУЗах, виросли взагалі без будь-якого контролю і правил (батьки на роботі і в серіалах; позиції школи та інших державних інститутів ослаблені вкрай; традиція компенсувати суворість правил необов'язковістю і вибірковістю їх застосування). І тепер молоді українці шукають для себе не стільки зовнішній контроль, скільки чітку і зрозумілу, єдину для всіх її прихильників систему координат, з чітким маркуванням меж добра і зла. І легко знаходять її в ісламі. Наша звичка ігнорувати деталі - різницю між свободою і хаосом, наприклад, грає з нами злий жарт.

Але ж і серед студентів-мусульман, і серед нас лише деякі дотримуються правил (ісламу чи законів дорожнього руху, в повному обсязі чи частково). Хто ж ці загадкові винятки? Чому вони так дивно поводяться?

За моїми спостереженнями, це люди, які привласнили зовнішні правила - побачили їх зміст, користь, раціональність, або прийняли їх на віру, і зробили їх своїми внутрішніми правилами. Людей з внутрішнім локусом контролю набагато складніше збити з їх переконань, незалежно від того, де, за яких обставин і в якому суспільстві вони з'являються. Вони дотримуються Рамадану навіть у спеку, в Україні, оточені привабливими напіводягненими панянками. Вони пристібаються навіть за відсутності ДАЇ. Вони поводять себе так, як вважають правильним. Це не завжди захоплююче і зручно, але вони знають, що вважають правильним, а що - ні. Тому що вони звикли ставити собі масу питань, а потім відповідати на них і відповідати за свою поведінку.

І, швидше за все, в їх дитинстві, мусульманському чи світському, був хтось, хто їх цьому навчив. Хто поставив кордон і встановив правила, хто пояснював їх зміст, обговорював, стояв на своєму і йшов на компроміси. Хто задавав питання, часто незручні для себе. Чи не робив цього. І тепер цей хтось бачить результати своїх дій.

Читайте також: Церковні законопроекти: в чому основна суть

Якщо чесно, я не знаю, як би я відреагувала, якби моя дочка, подорослішавши, прийняла іслам. І не знаю, що відчувають зараз батьки тих самих знайомих українських хлопців-мусульман. Але я здогадуюся, які почуття мають батьки марокканців, які дотримуються всіх норм ісламу тут, в Україні. Думаю, це гордість.

Гуляючи найближчим часом по місту, подивіться навколо, проаналізуйте оточуючих вас людей і самих себе з точки зору слідування присвоєним і зовнішнім правилам. На предмет зовнішнього і внутрішнього локусу контролю. Такі роздуми допоможуть зробити правильні висновки щодо спілкування зі своїми дітьми, близькими і підлеглими. А, можливо, навіть стати більш толерантними до себе і до молодих іноземців.