Фундаментальні ризики медичної реформи.

Чи є принципова відмінність у тому, щоб:

а) давати гроші перинатальним центрам на зарплати лікарям, медсестрам, іншим працівникам, на оплату комунальних послуг, медикаменти, обладнання тощо;

б) давати бюджетні кошти центрам за кожне врятоване життя немовлят, які поквапилися народитися?

Це дві різні філософії фінансування. Бо у першому випадку фінансується процес, у другому – результат. А це далеко не одне і те ж. Не заперечую, що у нас є одержимі співвітчизники, які працюють незалежно від фінансування. І медицина – не виняток. Але нинішня система ніяк не заохочує останніх.

Читайте також: Медична реформа. Гірше вже не буде - це не аргумент

Та зараз хочу говорити не про необхідність переходу на оплату послуг, що є фундаментальною складовою реформи, а про ризики такого переходу. І я не про технічні деталі, які неминуче проявлятимуться в ході реалізації та потребуватимуть внесення необхідних коректив. Мова йде про ті речі, що підривають саму логіку ідеології оплати послуг.

Ризик перший. Якби при купівлі мінералки нам запропонували заплатити ще і за холодильник, в якому вода охолоджувалася, нас би це шокувало. Ми сплатили за кінцевий продукт (послугу), а що буде робити з грошима магазин і як охолоджуватиме воду – його проблеми. І не може бути ситуації, коли за воду окремо платить один, а за корок від пляшки чи за саму пляшку –  інший. А між тим така оплата закладена у проекті закону. Бо оплату комунальних послуг закладів охорони здоров'я мають робити місцеві бюджети. Отже ці тарифи не включатимуться в ціну медичної послуги. 

Читайте також: Скільки коштує українцям нав'язувана владою політика "безоплатності" медицини та освіти

Пацієнти повинні обирати установи, в яких надають кращі послуги, а бюджет, відповідно, – оплачувати ці послуги. Але в передбачених законопроектом умовах нові установи виникнути не можуть, бо єдиний тариф не покриватиме їм комунальних послуг. Як працюватимуть сімейні лікарі, приймаючи пацієнтів у власному будинку, якщо комунальні послуги не відшкодовуватимуться? Тому комунальні послуги не повинні відшкодовуватися окремо нікому, а мають входити у єдиний тариф.

Ризик другий. Одна з цілей реформи –  рівність усіх громадян. Гарантований рівень медичних послуг має забезпечуватися однаково усім. Не може бути елітних лікарень з елітними умовами, ліками тощо. А така загроза закладена в законі. Бо ним передбачається можливість збереження традиційного фінансування з місцевих та державного бюджетів (за окремим переліком Уряду). Не можна схрестити їжака і вужа. Бо це несумісні речі. Або утримання установ (нинішнє), або оплата наданих послуг (нова система). Бо інакше руйнуються стимули розвитку системи.

У якості аргументу збереження нинішньої системи згадують військові шпиталі. Хочу нагадати, що головним військовим шпиталем України є цивільний медичний заклад – Дніпропетровська лікарня ім. І.Мечникова, що врятувала тисячі життів українських воїнів. І за кожне врятоване життя, за кожну операцію та інші послуги лікарня повинна була б мати зовсім інші кошти. І ці кошти вони мають витрачати самі, самостійно визначаючи в тому числі й розмір оплати праці.

Ризик третій. Він випливає не з самого задуму реформи, проектів законів, а з домінуючої в українському політикумі ідеології – популізму. Популізму, який, на жаль, полюбляють і наші громадяни. Ріки додаткових грошей раптом не з'являться. Бо вкотре нагадаю: живемо в борг, у стрімко наростаючий борг. А декому дуже захочеться ці ріки неіснуючих грошей впустити. І якщо зараз проблема нестачі коштів вирішується просто і примітивно (не дали гроші на ліки –  їх купить сам пацієнт), то в системі оплати послуг так вчинити не вдасться, бо сам заклад зобов'язаний купити ліки, а бюджет – оплатити. Не можна допустити, щоб послуга не була оплачена або оплачена "фальшивими" грішми. Бо це вбиває систему.