Невипадкова смерть Сергія Олійника, допис в день поховання.

Не думав, що писатиму свій наступний допис про війну через 2,5 роки після мого вступу в ЗСУ, більше року після демобілізації і писатиму про людину, з якою познайомився не на фронті, а під час проходження навчальних курсів для офіцерів у ВіКНУ.

За останні 2 дні я давав інтерв'ю 5-тьом різним ЗМІ і зрозумів, що їх цікавило не те, про що я хотів розповісти, тому вирішив зробити допис самостійно, адже прощання і поховання відбудеться сьогодні за кілька годин.

Він загинув за те, за що воював, не має значення де і коли. Він жодного разу не погоджувався з кривдою, несправедливістю і байдужістю. Відкритий до оточуючих, з щирою посмішкою, благородний, чесний перед собою, він рвався туди, де найскладніше, закликав і вів за собою людей. Як супергерой з саги Operation. Zero tolerance.
В армії, в лікарні (де він лікувався після АТО), на вулиці, чи в Українському домі (де він створив і очолив Профспілку ветеранів АТО і волонтерів) - він завжди хотів, щоб Україна і люди, які в ній живуть, жили гідно, чесно і правдиво. Вимагав цього не тільки для себе, а для всіх.

Читайте також: У Києві попрощались з вбитим біля Золотих воріт Сергієм Олійником. ФОТО

І це - є основною причиною його смерті.
Відчуваю і спостерігаю, що більшість громадян України не розуміють причини російсько-української війни.
Нажаль, досі, ми боремось з наслідками війни, сприймаємо війну, як зону АТО, але перемога лежить у виявленні і ліквідації її причин, джерел, що призвели до війни.

Він це розумів.

Зовсім недавно повернувся з ділового відрядження за Львова, в якому закінчив університет Франка і який я дуже люблю. Мені двоє досить близьких людей задали буквально одне і те ж запитання: "Як там в АТО і коли це все вже закінчиться".

Це питання мене досі роздирає зсередини і я бачу в ньому причину того, чому війна не закінчується. Я не зміг їм пояснити в той момент, просто перехопило подих і забракло слів, тому роблю це - зараз:

Дорогі мої! війна не там в АТО, а тут поруч з нами, вами зі мною, вона іде кожного дня і кожну годину, через тих, хто був байдужим і нерішучим, коли вона готувалась, починалась і ведеться зараз.
Закінчиться вона перемогою, тоді, коли перестанемо шукати крайнього, перестанемо боятись називати свого ворога ворогом, а будемо кувати перемогу всі разом, кожного дня, кожної хвилини, хто зі зброєю, хто на своїх робочих місцях, в офісах, на виробництві, на службі в поліції, прокуратурі, в судах, у піснях, у школах і Верховній раді, всюди. На всій території України і за кордоном, гуртом, не вони десь там, а ми, народ України, тут і зараз.

Читайте також: В Києві вбили начальника розвідки 1 бату 14 ОМБР

Сергій Олійник це розумів і не переставав воювати.

Так він загинув в Києві, а не в Мар'їнці.
Від ножа, а не від кулі.
Загинув для того, щоб світла музика грала на вулицях наших міст, в наших оселях і душах.

Він загинув в бою, а не помер випадково
Він загинув на війні, загинув для нашої перемоги.

Слава Україні!