На всіх зустрічах мене питають про Донбас. Моя думка не лише залишається незмінною, але з кожним місяцем кріпне. Донбас - це анти-Україна. Він не може доповнювати чи урізноманітнювати країну, він може з Україною лише конфліктувати.

Є такий термін «заморожений конфлікт». Держави, які на своїй території мають заморожені конфлікти, надовго викинуті з човна прогресу.

Такі держави є неповноцінні й неуспішні. Вони визнають свою неміч вирішити конфлікт, тому просто заморожуть у надії, що за цей час повиздихують основні зачинщики.

Донбас - це заморожений конфлікт, який у разі розморозки вибухне в найпотворніших формах.

Читайте також: Військовий експерт спрогнозував ситуацію на Донбасі після його звільнення

Мрія про повернення Донбасу - це до країни безвізу насильно приліпити чорну діру з букетом найдиковинніших сталінських міфів. Місія Донбасу у складі України - постійно робити її радянською.

Я закликаю чітко це розуміти, перш ніж цього вимагати.

Донбас органічно лягає лише в радянську матрицю буття, пронизану кольором колорадо.

Донбас і безвіз - це навіть не протилежності, а два різні космоси. Кажу прямо: Донбас ніколи не зможе бути не те що повноцінною частинкою Європи, якою потрошки стає Україна - ба навіть її захолустною провінцією він не годен стати.

В його особі ми маємо вічноживучий витвір Сталіна - територію з фундаментально зміненим етнічним та соціальним складом + глибока травма війни.

Це неможливо сумістити з європейським проектом України, яка прагне рвати з совдепією. Ніяк. Воно не вписується, бо впихнути невпихуєме може-то й цікаво, але малопродуктивно.

Мені не подобається, що наш безвіз чекає на їхніх ополченців, громадян України. І наші пенсії я би ніколи не платив їхнім бабушкам. Це не піклування про своїх якоби "співвітчизників" - це мазохістична безпринципність, яка ще більше розкатує губу усіляким замороженим відморозкам.

В усіх дискусіях про Донбас мені цікаво лише одне - коли нарешті тверезе розуміння почне витісняти красивий пафос. Я ж не проти Донбасу. Я просто не розумію, навіщо.