Таке питання мимоволі постає після прес-конференції Голови Верховної Ради А. Парубія 27 червня. Надто кортить відвідати ту заповідну країну, де він очолює мудру Верховну Раду. 

Недарма захід пройшов під романтичним брендом "екватор", що манить у далекі мандри. Такі ж далекі, як картина змальована спікером, від наших реалій.

Арифметика, як спотикач

Загальне враження: солідне, видовищне дійство на тлі декорованої природи. Організатори –  мо-лод-ці! Правда спічрайтери прокололись уже в першому реченні: "Рік, що минув, став етапним в новітній історії України".

Який рік минув посеред року? 21-й від ухвалення Конституції? За марсіанським календарем?

Не те лихо, що рутинний всепогодний зачин скальковано із компартійних звітів, а те – що він не дружить з подальшим викладом, який охоплює аж два з половиною роки парламентської діяльності. Власне, прес-конференція і присвячена цій даті – екватору.

Хронологічний збій породив халепи змістовні.

Наш віз спіткнувся об безвіз

Змістовна частина звіту стартує, як водиться, з вищих досягнень: Угоди про Асоціацію Україна – ЄС і безвізу.

З високою оцінкою обох подій гріх не згодитись. Та біда (радше щастя) у тому, що попередній парламент ратифікував Угоду ще 16 вересня 2014 року, а цей – має до неї таке ж відношення, як до Руської Правди Ярослава Мудрого. 

А ось у тому, що Угода запрацює аж через три роки після нашої ратифікації, крапля провини цієї Ради є, бо на сумнозвісному нідерландському референдумі вона фігурувала як відразний жупел.

Що ж до безвізу, то парламент ніколи не був основним гравцем (це президентська прерогатива), однак свою частину шляху здолав: 144 закони ухвалив. 

Починаючи з п'ятого скликання. Звісно, кінець – справі вінець, та якщо перетягти усю ковдру на себе – недовго й задихнутись. Не рахував скільки з цих законів прийняла діюча Верховна Рада, все одно дякую, справа добра. Шкода, меншовартістна.

Серед наріжних принципів зовнішньої політики суверенних держав – рівноправність. На жаль, Указ Президента України N 1131, від 26.07.2005  надав односторонній безвізовий режим громадянам усіх 25-ти країн Євросоюзу, а на додаток ще й швейцарцям і громадянам Ліхтенштейну! Дія Указу апріорі поширювалась і на майбутніх членів ЄС. Чим і скористались Болгарія і Румунія (2007р.), Хорватія (2013р.).

Якби тоді європейцям запропонували взаємний безвіз - ми б його давно мали. Нинішній президент був тоді Секретарем РНБО.
12 років Україну тримали приниженою нерівнею, а спікер запопадливо встеляється: "З боку Європейського Союзу ... надання безвізового режиму – це повага до волі, до мужності українського народу".

Патетика та риторика підминають логіку

Спікер тему розвиває: Асоціація і безвіз "це визнання, що Україна, починаючи з 2014 року, зробила величезний крок уперед на шляху реформ, що роблять її європейською країною не лише за географічною ознакою.

Що це означає для нас з вами? Ні на мить, ніколи ми не маємо забувати – фронт боротьби з агресором проходить не лише на Донбасі та Чонгарі. Він проходить й тут, у Києві. І відповідальність за цей фронт – повністю на нас з вами".http://rada.gov.ua/news/Povidomlennya/146584.htm

Відповідь пана Парубія, на власне запитання, ефектна, патетична і шрифтовий притиск доречний. Хіба що повна відповідальність усіх і кожного за фронт – риторичне перебільшення, точніше применшення відповідальності державного керівництва.

Але до чого тут Асоціація, безвіз, величезний крок (там, де потрібні тисячі кроків)? Що це міняє? Інакше що, відповідальність за Україну була б на комусь іншому? Зрештою, за спікером, Україна стала такою "починаючи з 2014 року", хто ж за її долю мав відповідати раніше?

Для чого наші громадянські, патріотичні почуття і відповідальність ставити у залежність від інших чинників, ще й іноземних? Образливо і ... нелогічно.

Розумію, спічрайтери хотіли виписати плавний перехід від проєвропейського заспіву до протидії агресору, а виросла "у городі бузина, а в Києві дядько". За дружнім келихом така логіка проймає, у вустах першого законотворця країни – шокує. 

Це – одна з причин, чому наше законодавство неякісне, плутане, суперечливе. Що підтверджує і мимовільне зізнання спікера у формі похвальби: "за два з половиною роки роботи (де ж подівся звітний рік?) Верховної Ради України VIII скликання було ухвалено 724 закони та 1379 постанов. Лише за останній рік – 339 законів та 591 постанову".

Загалом, радянський фетиш валу коли що й показує, то лише совкові рудименти. Менше з тим, величезна більшість прийнятих законів - зміни до законів діючих, що засвідчує вкраю низьку якість останніх: що ж то за закони, які треба латати й перелатувати? Подивіться сайт законодавство, як там закони переорані змінами.

Читайте також: Національна рада реформ: фейковий звіт про фейкові реформи

От і пояснив би Голова ВР чого така низька якість законодавства, що робиться й робитиметься аби її поліпшити? Де там, жодного критичного слова! Зрештою, його звіт – його право, лякає інше – спроба поставити парламент поза критикою.

Кляп для вільнодумців

Краща оборона – напад: "Коли українські бійці на фронті, наші силові, спеціальні органи в критичних точках Сходу і Півдня України зупинили гібридне вторгнення, що мало на меті знищити нашу державу, ворог змінив тактику. Тоді головна увага, колосальні засоби та ресурси були спрямовані Кремлем на прорив внутрішнього українського фронту. За стратегічним задумом цього плану, українське суспільство має бути тотально інфіковане "зрадою" та розчаруванням.

Вістря внутрішнього удару було спрямовано насамперед саме на український Парламент. Що і зрозуміло: у системі центральної влади України, у парламентсько-президентській республіці, Верховна Рада є одночасно і ключовим, і найбільш вразливим інститутом. Вразливим, тому що найбільш відкритим".  

Читай: хто розчарований Верховною Радою – той агент Кремля. За такою методою в агенти слід зарахувати переважну більшість українців. Адже згідно свіжого опитування соціологічної групи "Рейтинг" 52% опитаних підтримують ідею розпуску парламенту.

Це ті, кому він вкінець остогидів. Що ж до інших, то коли рейтинг довіри до парламенту доповзає до 10% – під куполом свято.

З таким парламентом Кремля не треба. Може варто народним обранцям обернутись до дзеркала і пошукати проблеми там?

Читайте також: "Невчасність дострокових виборів" – локшина для електорату

Та позаяк надії на це мало, а парламент справа всенародна, як справедливо зауважив спікер: "Без законодавчої основи, яку може створювати лише Верховна Рада, не може бути втілена жодна зміна країни, з тих, за які боровся Майдан. Жодна",  то подальші його фантазії розглянемо наступного разу.

Борис БЕСПАЛИЙ, для UAINFO