Коли їдеш Україною, в око занадто часто впадає одна картина: прекрасна родюча земля, а на ній - багато порожніх хат. Складається враження, що наші урядовці просто не виїжджають за межі Києва і не бачать демографічну кризу в її реальних проявах. Тому плановані українською владою «реформи» мають віртуальний присмак - вони не враховують базові демографічні показники.

Кількість населення і його віковий склад є визначальними категоріями для розвитку будь-якої держави у всіх вимірах - від економіки до масової культури. На фоні спроб влади провести суперечливі «реформи» - пенсійну, медичну - не буде зайвим звернутися до демографічної статистики. Хоча б офіційної. Бо саме на ній, теоретично, мали б базуватися кабмінівські прогнозні розрахунки. Усі ми пам'ятаємо ролик «Нас 52 мільйони», що крутився на одному з телеканалів у 1990-х. У сьогоднішніх умовах він мав би оперувати цифрою, на 10 мільйонів меншою.

Останній раз зростання постійного населення порівняно з попереднім роком у нашій країні фіксувалося у 1993-му. Далі Україна тільки втрачала. Якщо у 1990 році постійного населення налічувалося 51,56 мільйона осіб, то вже в 2000-му - 49,12 мільйона (менше майже на 5%), у 2010-му - 45,78 мільйона (менше на 11%, порівняно з 90-м роком).

Станом на 1 січня цього року постійне населення України складає лише 42,41 мільйона осіб (без урахування тимчасово окупованої території Криму і м. Севастополя), що майже на 18% менше показника 1990 року. Тільки за перші чотири місяці 2017 року населення України скоротилося майже на 83 тисячі осіб.

Що сталося з нашою країною, яка володіє найбагатшими природними ресурсами в Європі і може прогодувати 500 мільйонів людей? Що сталося з народом, чисельність якого в ХХІ столітті відкотилася до показників, що були перед Другою світовою війною?

Читайте також: К 2050 году численность населения Земли составит 9,7 миллиарда человек

Українці не мають головного - впевненості в завтрашньому дні. Тому бояться мати дітей, не вірять, що зможуть їх забезпечити. Мільйони наших громадян поневіряються у світах - на заробітках - і народжують там громадян інших країн.

За останні десять років - з 2007-го - частка людей у віці 15-59 років у загальній кількості постійного населення зменшилася з 64,1% до 61,3%, а частка людей похилого віку (60+), навпаки, збільшилася з 20,3% до 22,5%. Це не означає, що люди похилого віку в Україні стали добре жити. Це означає, що вмирають вони дещо повільніше, ніж на світ з'являються нові українці.

Якщо за січень-квітень 2014 року показник народжуваності склав 152 780 осіб, то за той де період 2015-го він був 134 563, 2016-го - лише 128 530. А у січні-квітні поточного року - вже тільки 116 907 осіб.

Усе це сухою мовою вчених називається демографічною кризою. Але ця криза сама по собі є похідною від іншої - кризи довіри людей до держави. До влади.

Читайте також: Охріменко про ріст доходів населення: "Думаю, що українці прибідняються"

Безробіття, бідність, розуміння того, що корумповані «еліти» не здатні забезпечити якісний розвиток країни та захистити народ від зовнішньої агресії - це головні причини демографічних втрат.

Якщо пересічний українець економить на продуктах харчування і не може обійтися без субсидії на комуналку, він просто не зможе створити багатодітну сім'ю. А держава, позбавлена сильного і продуктивного молодого покоління, приречена на сповільнений розвиток або заміщення населення, що «не народилося», за рахунок мігрантів.

Головною реформою в Україні має стати підвищення рівня життя до тих показників, при яких більшість українців перестануть боятися майбутнього.