Дуже модно шириться вислів зараз, що "досить говорити - пора робити".

Але якраз ми ще й не починали говорити, якось за нашими важливими, із надутими щоками, справами забули, що спочатку таки було слово. 

Читайте також: Як справжні цінності беруть гору над ілюзіями

А правильне слово, сформовані дорослі думки - наукові, педагогічні, культурні, економічні, до дитини, до стареньких, до глядача, до читача, до друга, до сусіда, до суспільства, до зляканого, до пихатого, до нерозумного, до закоханого, до покупця і продавця, до начальника і допідлеглого, до кота, навіть до квітки, заголовки, заклики, надписи, вивіски - з цього починається наше повсякденне життя.
Не хочеться банальщини, але словом таки можна ранити, можна вилікувати, купа сміття просочується зараз у наші слова, боїмося грамотності, бо боїмося бути смішними, боїмося свого, а чуже тим часом може вилізти у чоботях на ваше домашнє крісло, говоримо, навіть офіційно, "кришувати" чи там "по понятіях", не розуміючи, що таким чином пускаємо кримінальний словесний лексикон у порядне товариство. А потім дивуємося, чому діти захоплюються бандитами з золотими цепурами. І чого бандитів ховають на священницьких цвинтарях на стародавніх київських монастирських землях та на найпочесніших алеях.

Заголовки, вивіски, оголошення стали ерзац-словом. Творчість, а власне, слово, з них кудись пішло. Ну, не з усіх, звичайно, але є така тенденція.

Читайте також: Справжні реформи - це не популярно

А ще часто ведуть до перемог ті, що вміють переконати розумним словом, іноді навіть дуже тихим, а не свистоподібним маханням шаблюкою. 

З дитинства нас вчать щось робити, але мало хто вчить, як говорити. Плести із букв слова ми всі починаємо на другому-третьому році життя. І на цьому багато хто зупиняється. Більшість починає виштовхувати на п'єдестал дію, але не думку, слово, те що робить нас, власне, людьми.

Нам усім треба щось робити, але, щоб зрозуміти, що саме, потрібне розумне щире правдиве слово.