Чим простіше питання, тим більше часу витрачають на дебати щодо нього. Тому на елементарне зняття недоторканності з шести депутатів сукупно, разом із рейвахом біля трибуни, витратили півтора сесійних дня парламенту із трьох реально робочих. А на медичну й освітню реформу навіть години часу не знайшли. 

Насправді ж подання на скасування імунітету депутатів варте не більш як півтори години обговорення – з'ясувати, чи коректно оформила ГПУ документи, і висловитися, має подання політичне підгрунтя чи ні. Все. Але оскільки про зняття недоторканності може щось сказати навіть найтупіший депутат, то дебатувати можна нескінченно. 

Читайте також: Нардепам закортіло починати засідання Верховної Ради з молитви "Отче наш"

Інша справа медицина чи освіта. З одного боку, всі ніби як розуміють про що мова. Але як зробити краще майже ніхто не знає. Тому дебатувати тут – справа політично небезпечна.

Є очевидні групи інтересів, які складаються з тих діячів медичної та освітньої галузі, які чудово влаштувалися в наявній системі, гребуть гроші, використовуючи її тіньові сторони, й геть не хочуть, аби якісь реформи зруйнували їхню систему збагачення. У цих груп достатньо грошей і впливу, аби "мочити" своїх опонентів і псувати життя тим, хто намагається щось міняти.

Кому треба ускладнювати собі життя? Тим паче, що значна частина депутатів спродівається, що як їм треба буде лікуватися або навчати дітей, то вони зможуть чи скористатися власним ексклюзивним становищем, чи взагалі зробити це за кордоном. Насправді ця сила зв'язків та грошей сильно перебільшена, бо коли система деградує і загальний рівень професійності в ній падає, то навіть за великі гроші можновладці отримують те ж таке неякісне лікування і навчання, що й інші, але ще й переплачують в п'ять разів. 

Читайте також: Чого варто позбутися разом із депутатською недоторканністю

І головне – зрозуміло, що зміни в таких чутливих для населення сферах як медицина та освіта будуть викликати хвилювання й занепокоєння. Тут ляпнути щось необачно вже стрьомно – раптом не вгадаєш. А не ляпати, а вести дискусію по суті – на те в більшості партійних вождів і промовців елементарної ерудиції не вистачає. Тож ліпше взагалі уникати цих тем. 

От і виходить, що Верховна Рада витрачає більшу частину часу на те, що й шага не варте, й уникає дійсно важливих для суспільства питань.