Про Закон «Про освіту», який багато людей рекламує як панацею, яка врятує освіту.

1. Цей закон нічого не врятує, але його треба приймати хоча б для розвитку дискурсу, бо поки його нема - є забагато дискусій щодо по суті другорядних питань. А питання першого рівня в українській системі освіти, яке цей закон не вирішує і вирішити не може - те, що вся система освіти побудована на тотальній брехні. Дітей з першого класу наполегливо вчать плагіатити та брехати (домашні завдання з праці, які робить хтось, вже фірмочки та окремі особи є для зайнятих мам, потім реферати з ГДЗ). Вчителі змушені влаштовувати цирки для перевіряючих та атестацій, і залучати дітей до тих цирків. Далі брехня і цирки щодо мови навчання, технікумів як способу уникнути ЗНО і отримати університетський диплом хоч малописьменним, писання вчителями МАНівських робіт заради власних категорій і так далі.

2. Проблемні питання, щодо яких нібито дійшли згоди, але насправді не дійшли.

Ось тут трохи є про проблемні питання http://www.golos.com.ua/article/291144, але їх трохи більше.

Є великі групи людей, які вважають (справедливо чи ні), що закон порушує їхні інтереси (незалежно від релевантності цих інтересів для суспільства в цілому).

Читайте також: Чему учить детей или Моё видение настоящей реформы образования

• Мова (навчання мовами меншин яке призводить до того, що діти взагалі від слова зовсім української не знають і далі в університетах України реально вчитись не можуть (дипломи у нас можуть дати навіть неписьменним, але ми тут про навчання)). Те що вийшло, презентується як те, що має задовольнити всіх, але не задовольнить, і суперечки будуть такі, що можуть перешкодити прийняттю закону.
• Технікуми. Працівники та студенти, бажаючі халявних дипломів університету, бажають збереження статусу кво, хоча оця масова халява - це марна витрата коштів та розбещення сотень тисяч людей. Аргумент, що університети - це те саме (дурна халява та розбещення) справедливі, але ж технікуми погіршують загальну ситуацію імітаційності освіти. Щось там ніби придумали - але то не статус кво, які хочуть бажаючі індустрії дипломної халяви (одиничні технікуми, де вчать, є все одно заручниками цієї індустрії), і не інтереси суспільства.
• Позашкільна освіта. Там теж є велика група людей які хочуть статусу кво без врахування інтересів дітей та суспільства. Тобто збереження монопольного статусу офіційної позашкільної освіти та погіршення умов для розквіту недержавної та неформальної. Типу діти втратять можливість чогось там безкоштовно (чого дуже-дуже мало або воно є у формі фіктивних гуртків з фіктивними дітьми). Більшість позашкільної освіти потребує суттєвих витрат часу та коштів батьків (водити, інструменти, костюми, матеріали, конкурси, гроші), і розмови про безкоштовність трохи лицемірні. Підхід виокремлення мистецької та спортивної освіти, де мають сенс розмови про формальні рівні та підтримку особливо талановитих мені подобається. Але існуючий широкий доступ до відносно недорогих секцій та гуртків для всіх бажаючих (порівняно з СРСР, де після років так 10 доступ до спорту та всяких танців мали лише талановиті з успіхами та перспективами, за невеликими локальними виключеннями від ентузіастів) - це дуже добре, а бажання монополізму, який може це знищити ліцензіями та формальними рівнями - погано та не в інтересах дітей

Ліцензування, до речі, викине якраз багато безкоштовних варіантів (грантові гуртки та спеціалізовані освітні табори, та гуртки від волонтерів в бібліотеках).

Сюди ж - статус МАН (яка гарна як гуртки, але погана як масова школа плагіату та академічної недоброчесності для дітей та вчителів).

Новий закон не вирішить і проблеми якості освіти - але є сподівання на зміну дискурсу. Бо той же МОН реальні проблеми обговорювати не бажає, а щодо питань про реальні проблеми посилається на закон, який нібито має їх вирішити.

Ось приклад http://wz.lviv.ua/…/183811-liliia-hrynevych-mriiu-shchob-v-…де Гриневич говорить про вивчення математики, плутаючи грішне з праведним та звинувачуючи «вимогу знань» в тому, що діти не знають математики. Насправді діти не знають математики тому, що основний принцип освіти - це брехня. Стандарти та програми побудовані на неправді - на тому, що діти засвоїли матеріал попередніх класів, і далі вчитель мусить гнати матеріал, якого 90% класу не розуміє. Вимоги до знань з математики вже років 30-35 послідовно знижуються, але знання погіршуються. Тобто справа не в напихуванні знаннями, а з формуванням компетенцій у хороших вчителів все ок, нічого додаткового за умови прийнятної програми їм не було б потрібно. Основна проблема у вивченні математики все та ж - засаднича брехня в системі освіти.

При цьому МОН свято дотримується злочинного табачниківського стандарту, за яким звичайна дитина без репетиторів та розумних батьків припинить щось розуміти в 5 класі. Який закон був потрібен для зміни стандарту? Ніякий, але відсутність закону використовується, як причина нічого не робити в школі і продовжувати культивувати плагіат, списування та брехню.

Читайте також: Чому звільняють хороших директорів шкіл

Тому я закликаю прийняти закон просто для того, щоб прибрати індульгенцію для МОН нічого не робити для вирішення реальних проблем, посилаючись на відсутність нового закону, та щоб почати обговорювати реальні проблеми замість казок про НУШ.

Звісно, я підтримую занепокоєння, що подальше полегшення та примітивізація освіти сприятимуть деградації в країні в цілому. Але тут я сподіваюсь на розвиток альтернативної освіти та поширення розуміння батьками, що освіта їхніх дітей - в їхніх руках, і вони мають самі розбиратись, що до чого і шукати адекватні варіанти, в тому числі вимагати чартерних шкіл та грошей за дитиною. Прийняття закону без цих важливих положень має підняти суспільне розуміння їхньої необхідності.