Більшість повідомлень, які дає ГУР Міноборони України відповідають дійсності.

Це робиться для того, щоб показати бойовикам, що Україна чудово володіє інформацією та реальною ситуацією в їхніх рядах. З іншого боку, в цій інформації, якщо враховувати особовий склад бойовиків, немає нічого сенсаційного. Більшість терористів “ЛДНР” – це алкоголіки та наркомани, а коли російський офіцер втомлюється від усього цього, він може зірватися та вдатися до різних заходів. Аж до загрози розстрілу або побиття палицею. І таких випадків досить багато. До того ж, кадрові російські офіцери відчувають себе в цілковитій безпеці – ніхто їх не судитиме ні за побиття, ні за вбивство місцевого бойовика. Максимум – їх терміново передислокують в Росію. Головне в такому випадку – уникнути самосуду бойовиків, котрі можуть в запалі гніву побити або покалічити. Але ніякого законодавчого переслідування російського офіцера не буде, ніхто так званим органам “МДБ” “ДНР” не дозволить його заарештувати.

Читайте також: Журналіст Філімоненко: "Шабунін погрожував мені в прямих ефірах. Я хочу повернутися в Україну" 

“Любов” місцевих бойовиків до російських військовослужбовців взаємна. Росіяни знають, що за будь-яке побиття місцевого їм нічого не буде, а місцеві бойовики теж про це знають та відчувають себе безправними покидьками. Серед іншого, цим і пояснюються випадки масового дезертирства.

Уже самої “Новоросії” як такої не існує. Зараз там взагалі не зрозуміло що, чи то “Малоросія”, чи то ще щось. Загалом, вийшло так, що спочатку бойовики воювали за Росію, а тепер воюють за альтернативну Україну у вигляді придуманої Кремлем “Малоросії”. Це не додає їм бойового настрою. А романтики “руського міра”, котрі сподівалися на приєднання до Росії або хоча б на незалежну російську республіку вже або загинули в боях, або були відстріляні своїми ж бойовиками, або розбіглися. Тому що боротися за альтернативну Україну у вигляді “Малоросії” зі справжнью Україною для прихильника “руського міра” – це маразм. Ніхто під кулі та на міни за це не піде.

Якщо відразу після утворення армійських корпусів так званих “ЛДНР” співвідношення було 20% росіян, а решта – місцеві, то зараз співвідношення 50 на 50. Іноді росіян й більше.

Читайте також:  З полону бойовиків звільнено українського суддю

Всі російські офіцери, котрі побували на Донбасі чи в Сирії, після цих відряджень здійснюють ривок кар’єрними сходами. Уявіть собі, сидить офіцер, якийсь замкомбата, десь у Забайкальському окрузі. Шансів на кар’єрне зростання у нього немає. Аж ось приходить пропозиція з’їздити в Україну або в Сирію. Подяка – подальше просування кар’єрними сходами. Ці обіцянки виконуються. Йдуть чутки, нібито після відрядження на Донбас можна дуже сильно “вирости”. Для російських офіцерів війна в Україні та Сирії – це соціальні ліфти. З солдатами все гірше. Максимум що світить солдату – це сержантське звання. Не бозна-яке досягнення, а от перспектива бути закопаним під українськими териконом – дуже реальна. Солдати сильно думають щодо поїздок в Україну або Сирію. Але Росія велика – йолопи знаходяться та ще довго будуть знаходиться. Втім, серед офіцерів росте обурення, вони бачать, що витрачаються ресурси, кваліфіковані кадри, а просування вглиб території України немає. Або треба припиняти все це неподобство, або проводити повномасштабну операцію, а не топтатися на місці. На відміну від росіян, українська армія розуміє, що обороняє Батьківщину.