Протягом останнього часу в Україні спостерігається тенденція стрімкого збільшення кількості закладів громадського харчування, до яких можна віднести будь – які ресторани, бари, кафе та кав’ярні, які кожен з нас відвідує з певною періодичністю. У зв’язку з цим, все більш актуальними стають питання з приводу захисту прав споживачів, які відвідують вищезазначені заклади харчування. Так, до найбільш цікавих і зворушливих питань в цій сфері можна віднести, наприклад, питання: «Чи має право клієнт відмовитись платити за страву? У яких випадках це можливо? Чи має бути встановлений санвузол?», тощо.

Для того, щоб відповісти на ці питання необхідно перш за все зазначити, що правові відносини, які виникають між закладом громадського харчування та відвідувачем відносяться до сфери застосування Закону України «Про захист прав споживачів» (Далі – Закон).

Так, згідно ч. 8 ст. 8 Закону у разі придбання споживачем непридатного харчового продукту продавець зобов’язаний замінити його на харчовий продукт, який є придатним до споживання, або повернути споживачеві сплачені ним кошти.

Читайте також: Почему нас раздражают дети в ресторанах

При цьому непридатний харчовий продукт в розумінні п. 48, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» це – харчовий продукт, який містить сторонні речовини та/або предмети, пошкоджений в інший спосіб та/або зіпсований у результаті механічних, та/або хімічних, та/або мікробних факторів. Таким чином, якщо в закладі громадського харчування вам подали зіпсовану ставу, в якій містяться сторонні предмети, ви маєте право вимагати замінити цей продукт на придатний, або взагалі не сплачувати кошти за рахунком.

Крім того, ви можете відмовитися від страви, якщо її не подадуть вам вчасно. Справа в тому, що замовлення клієнтом певної страви в закладах харчування за своєю юридичною природою є укладанням цивільно – правового договору. Такий договір в юридичній науці має назву – договір приєднання. Так, за загальним правилом, визначеним ст. 634 Цивільного кодексу України «Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала…». Отже, якщо Ви заздалегідь попросили, а офіціант запевнив Вас, що страва буде готуватися, наприклад, 10 хвилин, а Вам довелося очікувати 40 хвилин, або навіть більше, необхідно розуміти, що проблеми з затримкою є проблемою кухні цього закладу, а не Ваші особисто, тому дочікуватись замовлення і сплачувати рахунок за нього Ви не зобов’язані.

Однак при цьому, відповідно до змісту вищезазначеної статті, Вам необхідно буде довести, що виходячи зі своїх інтересів Ви не погодились би сплачувати вартість страви, якби знали скільки часу вона буде готуватись. Крім того, нез’ясованим лишається питання яким чином Вам необхідно буде це довести та які аргументи використовувати спілкуючись з адміністрацією закладу. Тому вирішуючи подібні конфлікти слід зазначити, що у вирішені проблеми багато чого залежить не тільки від Вашого знання своїх прав, а і від порядності самого закладу харчування, оскільки хоча і закон в даному випадку діє на Вашому боці, механізм реалізації даного права ніде не прописаний.

Поширеною є ситуація, коли в меню закладу міститься зображення страви, яке за своїми зовнішніми ознаками явно не відповідає ознакам страви, поданої офіціантом. В такому разі, якщо така продукція не має потрібних вам споживчих властивостей, наприклад в ній не вистачає якогось харчового продукту, її вартість ви також маєте право не сплачувати, що законодавчо відбито в п. 1 ч. 7 ст. 15 Закону. Так, відповідно до змісту цієї ст.: «У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, – споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків».

Існує припущення, що споживач має право не сплачувати вартість страви у випадку якщо вона «не сподобалась» або не «виправдала сподівань». Однак зазначене припущення є хибним, оскільки такі категорії як «сподобалась» чи «не сподобалась» знаходяться за межами правового поля та є лише суб’єктивними міркуваннями споживача з приводу поданої страви.

Стосовно питання «Чи має бути встановлений санвузол закладах громадського харчування?» зазначаємо, що згідно п. 3.6. Санітарних правил для підприємств громадського харчування від 19.03.91 р. поточна редакція — Редакція від 23.01.2006 р. підприємство громадського харчування повинно бути обладнано двома системами каналізаційних труб: для виробничих стічних вод і санвузлом. Проте сьогодні достатньо розповсюдженим є явище, коли в закладах громадського харчування взагалі немає туалету, або він встановлений лише для службового користування. Чи має право при цьому адміністрація закладу перешкоджати споживачам користуватися службовим туалетом? Таке питання, нажаль, на законодавчому рівні не вирішено, однак спроби були. Так, згідно законопроекту від 10.04.2012 № 10322 Про внесення змін до статті 17 Закону України “Про захист прав споживачів” пропонувалося доповнити ст. 17 Закону, виклавши її в такій редакції: «Споживач має право на вільне (безперешкодне) та безоплатне відвідування санітарного вузла на підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форм власності, в яких наявність даного приміщення передбачена чинним законодавством».

Читайте також: Як харчуються українці. Цифри, що шокують. ІНФОГРАФІКА​​​​​​​

Отже, підбиваючи підсумки всього вищезазначеного, можна сказати, що законодавець наділив споживачів достатньо великим переліком прав та можливостей, серед яких є навіть право відмовитися від сплати вартості замовлення. Однак, не дивлячись на те, що з юридичної точки зору такі права існують, для цього мають бути певні підстави, передбачені законодавством. Крім того, у багатьох випадках при виникненні проблем споживач має розраховувати не тільки на норми законів, але і на порядність та ввічливість працівників таких закладів, що свідчить про недосконалість вітчизняного законодавства та необхідність подальшої роботи законодавців в сфері захисту прав споживачів.