В одній із соціальних мереж натрапила на цікаву дискусію. Обговорювалося, як ставитися до громадян, які подалися на закордонні заробітки. І ракурс обговорення був несподіваним – в усякому разі для мене: чи можна цих людей називати патріотами?

Одні вважали, що – ні, інші вдалися до селективного підходу, мовляв, дивлячись куди поїхали, а треті протестували проти будь-яких спроб пов’язати  світоглядну позицію з життєвою потребою виживання.

Соціальні психологи, очевидно, без проблем побачать у самому фактові дискусії властивий тільки українцям гіпертрофований принциповий відбір засадничих принципів через неодмінну, як їм здається, державотворчу призму. Зрозуміло, що найбільше протестуючих було саме з середовища заробітчан.

Читайте також: "Мама, более чужой страны по отношению ко мне, чем наша, найти трудно". Как уезжают с Украины

І я певним чином подумки солідаризувалася з ними, але сприймала їх та їхню аргументацію не з точки зору  заполітизованих, а, часом, і зомбованих заяложених мітингових умовиводів, що перетворює призму у викривлений окуляр.

А якщо без мітинговщини подивитися на проблему відтоку робочої сили з нашої країни, то мимохіть, а, значить, об’єктивно вийдемо на питання патріотизму. Тільки вже стосовно не громадян, змушених шукати будь-яку змогу заробітку, а людей, чиї імена та прізвища стоять під документами, реалізація положень яких і спричинила за своєю суттю ерозію економічних підвалин державотворення.

Тому для виходу на траєкторію відновлення базових засад економічного суверенітету потрібен справді проукраїнський проект. Приклад показують сусіди.

За даними Bloomberg, мільйон триста тисяч українських трудових мігрантів у Польщі допомогли сусідній країні стабілізувати її економіку, яка на початок минулого року перебувала на межі кризи. 

Польський союз підприємців і роботодавців вважає, що їхня країна для збереження темпів зростання економіки потребуватиме 5 мільйонів працюючих упродовж наступних 20-ти років. А щоб цього добитися, розробляються зміни до міграційного законодавства країни, що спростить залучення робочої сили, зокрема, й з України.

Отже, наша держава має визначити потенційні точки економічного зростання, якими Є ГАЛУЗІ, де виготовляється продукція з високою доданою вартістю, і спрямувати ресурси на створення робочих місць.

Такий підхід матиме кумулятивний ефект, адже розвиток таких галузей неодмінно спричинить позитивні зміни у суміжних сферах, підвищить рівень внутрішнього споживання та заощаджень громадян. А це, у свою чергу,  допоможе банківській системі зменшити  залежність від іноземного капіталу.

Та найважливіший ефект полягатиме у тому, що припиниться експорт українців. Бо, як свідчать результати дослідження соціологічної групи “Рейтинг”,  наприкінці 2016 року серед тих, хто упродовж останніх 5-ти років працював у Польщі і Росії, 15 відсотків мали постійну роботу, 43 відсотки працювали у будівництві, кожен четвертий – на сільськогосподарських роботах.

Отже, ми, як держава, у полоні конкурентів не лише зазначених країн, а й у цілому всієї Європи. Треба пам’ятати, що там  ще на початку 90-тих років закрилося так зване демографічне вікно, коли співвідношення працюючого населення та утриманців - дітей та пенсіонерів - перестало бути оптимальним для забезпечення економічного зростання. А тому  європейці зацікавлені в притоці наших мігрантів.

Читайте також: В Украине воздух пропитан атмосферой эмиграции. Уехать хотят миллионы

У нас демографічне вікно – теж проблема із проблем. Але політика українських урядів щодо цього – однобока, багато заходів спрямовано лише на реалізацію спроб з підвищення пенсійного віку. Без цього, зрозуміло, не обійтись, але це питання не має набувати ознак фетишу.

Законодавча та виконавча гілки української влади мають вжити неабияких зусиль, щоб збалансувати негативи і позитиви демографічних змін в економіці країни.

І найістотнішим кроком у цьому напрямі мають відіграти заходи з відновлення платоспроможності населення, стимулювання економічної активності завдяки зростанню обсягів інвестицій в реальний сектор економіки.