У Вашингтоні українців не дуже багато, порівнюючи з Нью-Йорком, Філадельфією, Чикаго, Лос-Анджелесом і Детройтом. Натомість тут раз на місяць проводять чудові зустрічі, так звані Ukrainian socials. Це коли ввечері в пабі збираються українці, а заразом і вихідці з країн СНГ та американці, які або вчили мови, або жили в цих країнах. Саме там я познайомилась із багатьма чудовими людьми.

Читайте також: Наша діаспора: Нью-Йорк та українці. ФОТО

А ще по всій країні постійно проходять українські фестивалі, а на свята люди їдуть в українські церкви. Такі події починаєш цінувати набагато більше, коли ти опиняєшся далеко від співвітчизників. Бо коли ти не один такий «інопланетянин», жити в чужій країні з людьми іншого менталітету набагато легше.

До «своїх» в Америці тягне не лише слов’ян. Євреї, китайці, мусульмани та багато інших національних чи релігійних громад групуються, спілкуються, допомагають одне одному порадами чи навіть фінансами. Адже кожна новоприбула родина стикається із тими самими проблемами.

Навесні я робила матеріал про проект фотохудожниці з Києва, яка знімала українців-емігрантів у США. Вона розповіла, що була дуже здивована кількістю людей, які захотіли стати героями й розповісти свою історію. Це тому, що американські українці хочуть ділитись порадами, як досягти успіху, або навпаки показувати, що життя в еміграції не таке безхмарне, як його уявляють.

Читайте також: Українське Чикаго – яке воно? ФОТО

Знімаючи іншу історію – про українців у Чикаго, я пересвідчилась, що люди, які обрали життя за кордоном, часом роблять для вітчизни більше, ніж чимало своїх співгромадян. Вони слідкують за новинами на Батьківщині, пересилають в Україну речі й гроші, допомагають не лише своїм родичам, а й воякам, сиротам, бідним сім’ям.

Це в Америці я вперше в житті спробувала й полюбила «оселедець під шубою». Тут же в мене вперше вдома з’явився жовто-блакитний стяг. Але от вишиванку у США я ношу із гордістю – такою ж самою, як і вдома.