Українській незалежності виповнюється 26 років. Вік молодої людини, здатної відповідати за свої вчинки. Однак Україна, незважаючи на вік, не виправдовує покладених на неї надій.

Нагадаю: 1990 рік. Згідно з прогнозом Deutsche Bank, у нашої країни найкращі шанси на економічний ривок в разі розпаду СРСР. Але не так сталося, як гадалося. У 2013-му, напередодні війни, в Україні зафіксовані найгірші показники зростання ВВП на душу населення (всього 1,7%) і серед колишніх радянських республік, і серед колишніх комуністичних країн Центральної Європи.

Парадокс: за наявності відмінних стартових умов в забігу на рівень добробуту Україна пасе задніх. Як це пояснити?

По-перше — пастка багатства. Чим бідніша країна на старті, тим вищі її показники розвитку, як тільки вона почне реформуватися. Тому Україну варто порівнювати не з бідною Вірменією або Грузією з більш високими показниками (8%), а, скажімо, з Польщею (на початку 1990-х у неї був приблизно той же рівень ВНП). Втім, таке порівняння теж не на користь України.

Читайте також: Песимізм – розкіш для українців

Друга причина: Україна занадто велика і різноманітна. Якщо вірити Олександру Ципко, колишньому раднику Михайла Горбачова, коли в 1991-му в оточенні Бориса Єльцина обговорювалося, що робити з Україною, Галина Старовойтова сформулювала стратегію так: її потрібно відпустити, через деякий час вона як нежиттєздатне утворення сама приповзе на колінах. У 2000-х Путін лише повторив те, про що говорили російські демократи в 1990-х. І не тільки російські. Єжи Гедройц, автор східної доктрини демократичної Польщі і палкий шанувальник України, сумнівався, чи вистоїть країна на сході від Дніпра. На моїй рідній Галичині існувала ще більш радикальна версія: Україна не до Дніпра, а до Збруча.

Однак країна довела свою життєздатність. І не один раз, а тричі. Вона пережила кризи в 1994-му і 2004-му, а також "російську весну" в 2014 році. На радість нашим багатьом національно-демократичним ідеологам Україна втратила "російські" Крим і Донбас, ставши в національному відношенні більш однорідною. Але і це не "допомагає".

Питання: наскільки потрібно зменшити Україну, щоб вона запрацювала? Відповідь: ні наскільки. Питання неправильне. Досвід Індії показує, що розмір і неоднорідність не є серйозними перешкодами.

Третя причина — спадщина комунізму. Комунізм, судячи з порівняльних досліджень, спочатку може забезпечувати високі темпи індустріалізації, але в кінцевому рахунку усюди виявляється гальмом. Тому якщо хочеш бути успішним і багатим, не май у своєму минулому комунізм або ж май його якомога менше. Саме в цьому варто шукати переваги Польщі або балтійських країн. Польща ніколи не була настільки ізольована і провінціалізована, як радянська Україна. В результаті в Польщі на початку 1990-х з'явилася команда реформаторів, про яку Україна в ті часи могла лише мріяти.

Єдина успішна команда незалежної України — це команда корупціонерів в законі. Так, між радянською і пострадянською корупцією існує певний зв'язок. Можна говорити і про загальну корупцію людського матеріалу за часів СРСР: брак ініціативи, патерналізм і так далі. Але бачачи, як після падіння комунізму українці виживають і скільки при цьому проявляють фантазії, розумієш, що такі звинувачення високочолих критиків на адресу свого народу перебільшені. І демонструють радше нездатність цих критиків виробити стратегію розвитку України.

Остання причина — суто теоретична: Україна взагалі нереформоздатна. Але багато країн, яким вдалося прорватися, зробили це з такими різними стартовими умовами, що очевидно: категорії "нереформоздатна" просто не існує. Головна проблема полягає лише у волі політичного класу змінювати правила гри.

Це не говорить про те, що минуле не має значення. Біблійна метафора 40 років ходіння пустелею доносить щось важливе: глибокі зміни потребують часу. А тривалість шляху і маса зусиль залежать від довжини тіні, що відкидається минулим.

Читайте також: Європейській Україні лише три роки. Ми на початку великого шляху

У випадку з Україною історія диктує як необхідність революцій — без них не можна подолати спадщину минулого в найбільш критичні моменти, — так і неминучість еволюції, без якої цю спадщину в принципі неможливо подолати.

Цей факт виправляє інший неминучий ефект: минуле все ж таки відступає. Його більше не можна використовувати в якості виправдання. І якщо незалежна Україна дійсно хоче поводитися відповідно до віку, вона не може більше кивати на погану спадковість і нещасливе дитинство. Час би взяти відповідальність за себе в свої руки.