Моральний піз...!

Останніх кілька років маю звичку завжди підвозити людей у формі.

Тиждень тому, повертаючись з роботи додому по трасі Чоп-Київ, дивлюсь на виїзді зі Стрия, стоїть військовий з рюкзаком і спиняє авто.

Я зупиняюсь, кажу сідайте.

Перша фраза «але я не маю грошей».

Кажу, та взагалі не питання. Запропонував води, яблук. Розказує свою страшну історію про поранення, як у Чернівцях у госпіталі лежав, і їде, щоб побачити діточок, живе в Червонограді. Питаю, а чому не на автобусі, а тут на окружній стояли?

Автобус не взяв, бо посвідчення і військовий квиток забув у госпіталі. Ну добре.

Доїжджаємо до Львова, а він починає, майже зі сльозою на очах, просити гроші, щоб хоч з чимось до діточок приїхати.

Каже, віддам, на картку скину. Кажу не треба, просто дав йому і все.

Сьогодні їду, на виїзді зі Львова знову в формі хтось спиняє машину, зупиняюсь, сідає в машину і знову «але я не маю грошей». Чую щось знайоме.

Я подивився і офігів.

Ну, думаю, що буде далі розказувати. Те саме, тільки з львівського госпіталю в Івано-франківську область, в село, їде.

Я послухав хвилин 10-15, а потім кажу а ви зі мною тиждень тому їхали. Він чуть не обкакався. Замовк і ні слова.

Я по середині дороги його висадив. Шкода, що спішив на операцію, а так би, як мінімум, потрібно було голого впустити по трасі без форми. Навіть не знаю, як таких моральних виродків краще наказувати.