Ніби й невчасно напередодні чергової VII сесії Верховної Ради писати не про її очікування, а про депутатську недоторканність. А це того, що чекати від цього скликання чогось путнього не випадає не те що до 2018-го, а й до 3000-го року. А ось їхня недоторканність куди як актуальна.

Депутатська любов до воровитих колег сильніша за прокурорський компромат. Ловлять їх так, щоб не впіймати, а як спіймали — не покарати. А як казав кардинал Рішельє: "Залишати злочини безкарними, значить коїти їх двічі".

Депутатська метода тупо-невідпорна: не можна ставити себе вище закону? Опусти закон. Прости їм, Господи, бо знають, що творять.

Читайте також: Верховна Рада: спецконтингент або “Дві ходки – три созива”

Суспільству в’яжуть стереотип: шкода, що злодії з мандатами залишаються безкарними. Та що поробиш, закон є закон. Погодимось, мерзотником буває і закон. Але "якщо ворог не здається його знищують", чи то пак "позбавляють чинності".

А від чого конкретно треба позбавитись у комплекті із депутатською недоторканністю? Тема хоч і нав’язла як урядові обіцянки, але чітка не більше за їжачка в тумані.

Що таке депутатська недоторканність?

Навіть Академічний тлумачний словник української мови не дуже допоможе: "недоторканність — гарантія від усяких посягань з боку кого-небудь" , "недоторканний — 1. Який охороняється законом від посягань з боку кого-небудь. 2. Якого не можна псувати, знищувати, паплюжити через значимість, важливість і т. ін.

Як бачимо, без "усяких" і "т. ін." й академіки не обійшлися. Як не обійшовся і Конституційний Суд. Згідно абз.3 п.5. мотивувальної частини і підпункту 1.1. пункту 1 резолютивної частини його Рішення від 26 червня 2003 р. у справі про гарантії депутатської недоторканності, вона передбачає звільнення депутата від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Читайте також: Сенченко: Президент Порошенко – найбільш зацікавлена особа у знятті депутатської недоторканності

Всепогодне тлумачення розширює "депутатську недоторканість" по саме нікуди. Тож чи слід використовувати у законодавстві термін завідомо неоднозначний?

Який по-перше, у кожному випадку потребує тлумачення, по-друге, чіткому, вичерпному тлумаченню не підлягає? Неоднозначність — вагомий логічний і юридичний аргумент за відмову від терміну "депутатська недоторканність".

Ще вагоміший аргумент моральний і психологічний: виборцям недоторканність обранців обридла так само, як самим обранцям вона смакує. Поняття таке спаплюжене, що у черзі до словника ненормативної лексики штовхається з "ринковими реформами" і "монетизацією пільг".

І особливої потреби у цьому терміні немає, варто лиш розкласти його на складові, норми прямої дії. Та чи не зашкодить його виключення Євроінтеграції?

Світовий досвід і українські реалії

У правових демократіях термін "депутатська недоторканність" поширений. Але по-перше, і там не без проблем, а по-друге, у них домінує "принцип розумної достатності", неповнота "писаного права" доповнюється правом звичаєвим, цивілізованою традицією, добросовісністю суддів та правовою культурою суспільства.

У нас же домінує "буквальне право", коли кожна закорючка як дишло, куди повернеш туди і вийшло. Мовний зворот-перевертень "та ж ні" керівництво до дії: хочеш бери "та", хочеш – розумій "ні", а хочеш — "ж".

Тож слід запроваджувати норми прямої дії за максимумом, а декларативні визначення — звести до мінімуму. Заголовку позбудемось — зміст виграє.

Чи можна розкласти "недоторканність" на прямі норми?

Мало чого хочеться, не все можеться. Все не все, а розкласти депутатську недоторканність на норми прямої дії можна. Як не в ідеалі, то за потребами:

1) притягнення до юридичної відповідальності;

2) застосування запобіжних заходів;

3) свобода висловлювання у парламенті;

4) огляд і обшук;

5) фізична недоторканність.

Набір стандартний, при потребі можна розширити. Зрештою і Конституція (ст.80 ) регулює те саме, тільки мікстом: одні депутатські гарантії виписані прямо, інші — вмонтовані всередину "недоторканності".

Ще й безграмотно, як от: "Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України … заарештовані". Між тим, чинне законодавство передбачає аж чотири (!) види арешту:

1) домашній арешт, як запобіжний захід (п.4, ч.1, ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України;

2) адміністративний арешт, як адміністративне стягнення (ст. 32 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП);

3) арешт з утриманням на гауптвахті (ст. 32-1 (КУАП);

4) арешт, як кримінальне покарання (п.8, ч.1, ст. 176 Кримінального кодексу України (КК).

Заходи різновагові і різнотипні, однак усі призначаються судом. Не правоохоронці, не прокурор — суд приймає рішення з дозволу парламенту! Нонсенс.

Читайте також: Політолог: Депутатську недоторканність необхідно скасовувати не у парламенті

 Ще дивина: народному депутату притягнутому до кримінальної відповідальності (словосполучення яке протиістотне !), суд може призначити будь-яке покарання з 12-ти, передбачених КК, крім арешту. Довічне позбавлення волі можна, арешт до шести місяців — ні! Потрібна згода Верховної Ради.

Зокрема, згоду на притягнення до кримінальної відповідальності С. Клюєва , В. Новинського та О. Онищенка парламент дав, на арешт — ні.

Цей курйозний пасаж ілюструє: ст.80 Конституції України потребує перегляду у кожному разі. Системного.

А розпочати логічно з частини першої: "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність", яка і дратівлива, і зайва. Як змінити інші частини, розглянемо наступним разом.

Борис БЕСПАЛИЙ, для UAINFO