Друзі-харківці, я сподіваюся, ви розумієте, що існування Пушкінської вулиці в центрі Харкова не має під собою іншого фундаменту, окрім соціокультурної інерції?

Олександр Сергійович не є українським поетом і, власне, ніколи не бував у нашому місті. Ледь не єдиний запис щодо Харкова є в його "Мандрівці в Арзрум" і зазначає таке:

Читайте також: Чому Харків – це місто, яке перемогло "совок"

"Мне предстоял путь через Курск и Харьков; но я своротил на прямую тифлисскую дорогу, жертвуя хорошим обедом в курском трактире (что не безделица в наших путешествиях) и не любопытствуя посетить Харьковский университет, который не стоит курской ресторации."

Можна було б подумати, що Харків обрав Пушкіна так само як, приміром, Львів – Лінкольна. Проте цю версію спростовує дата перейменування – 1899 рік, тобто столітній ювілей із дня народження Пушкіна, коли імперію якраз охопила вже "легальна", "офіційна" пушкіноманія.

Читайте також: Шлях до українськомовного Харкова

Отже, як я і сказав – соціокультурна інерція. Втім, штука ця непостійна, і коли її дія завершиться – а вона завершиться – ми перейменуємо її на вулицю Міхновського.

P. S. Можна б, звісно, було подумати над поверненням назви "Німецька", але боюся, це буде "надто товсто".