Все, що робиться невчасно, не може вважатися справді виконаним. Лише тиждень пропрацювала Верховна Рада, проте значних зрушень від її роботи не видно. Спікер Парубій пообіцяв, зокрема, що особисто гуртуватиме прихильників ідеї візового режиму з Росією – ідея добра, але як на четвертий рік війни – вже трохи перезріла. Натомість тим реформам, які чекає від нас світ, часу було приділено мінімум. Але без реформ не буде чергового траншу МВФ, на який так сподівається уряд, а без траншу не буде й належного обслуговування зовнішнього боргу. Втім, справа, звичайно, не лише у грошах, а й у репутаційних втратах. І тут Україна, як завжди, в мінусі.

Читайте також: Новый транш МВФ: названы главные условия для Украины

Отже, про місію МВФ. 12-14 та 19 вересня – ось дати, коли в Києві перебували (та перебуватимуть) контролери Міжнародного валютного фонду. Ще один приїзд намічено на жовтень – тоді прибуде технічна місія МВФ, щоб разом з українською стороною проглянути доопрацювання бюджетного законодавства. Трикратний візит представників місії має завершитися вирішенням питання про надання Україні чергового траншу у розмірі 1,9 мільярдів доларів. Раніше планувалося, що це станеться у червні-липні, проте згодом транш був відтермінований. Що буде зараз – поки не зрозуміло.

«У нас відсутнє розуміння того, чи буде транш цього року. При цьому місія приїде, коли в НБУ відсутній голова, а також коли можуть тимчасово відсторонити міністра фінансів», – говорять джерела в НБУ. Ситуація дійсно складна. Адже Валерія Гонтарева, відставлена з посади, але не звільнена остаточно, формально перебуває у відпустці з 11 травня. І тут криється ще одне не виконане парламентом завдання – призначити нарешті повноцінного голову Нацбанку. Подейкують, що біля його керма може стати голова «Райффайзен Банку Аваль» Володимир Лавренчук. Але яке б прізвище не носив новий керівник НБУ, наразі він відсутній як явище.

Читайте також: Як влада ставить під загрозу співпрацю з МВФ

Що ж стосується міністра фінансів, то за Олександра Данилюка буцімто має намір «серйозна взятися» Генеральна прокуратура. Офіційна причина – проста: йдеться про підозру в ухилянні від сплати податків, до якого Данилюк, як стверджує ГПУ, вдавався з 2010-го по 2014-й рік. Неофіційним же мотивом прокурорського гніву називають відмову Данилюка підвищити зарплати працівникам відомства та збільшити обсяги фінансування ГПУ. Тимчасове відсторонення міністра дасть можливість вивести його з-під удару структури Юрія Луценка та бодай спробувати зберегти добру міну при поганій грі. Особливо в переддень приїзду МВФ.

Що й казати, Україна зустрічає фінансових контролерів «якнайкраще»: відсутнім керівником Нацбанку та потенційно гучним скандалом з профільним міністром, від котрого (мається на увазі: скандалу) дуже сильно відгонить корупцією. Тією самою корупцією, за відсутність результатів у боротьбі з котрою нас і мають намір вчергове шпетити представники Міжнародного валютного фонду. Для повноти картини слід згадати й ті не впроваджені поки що засадничі реформи, про які йшлося на початку, й передусім – пенсійну та земельну. Плюс заморожену приватизацію, котра вже тривалий час не може зрушити з місця – попри всі обіцянки уряду та навіть закладені в бюджет кошти, що мають надійти від реалізації об’єктів державної власності.

А відтак питання «чи отримає Україна кошти від МВФ?» ризикує відразу перейти в розряд риторичних.

Нагадаю, що нова порція фінансової допомоги надходить в постреволюційну Україну з 2014 року. За цей час МВФ перерахувала нам більше 11 мільярдів доларів. Спочатку 4,6 мільярда доларів надійшли за програмою stand-by, яка була зупинена через тривалий процес формування уряду та дострокові парламентські вибори. Але потім Україна отримала ще 6,7 мільярда доларів за програмою розширеного фінансування EFF, загальним обсягом близько 16,75 мільярда доларів.

Ця програма розрахована на чотири роки, але умови її виконання підлягають регулярному перегляду. Всупереч обвинуваченням на адресу МВФ з боку ряду українських політиків в тому, що він висуває занадто жорсткі умови кредитування, Фонд досить гнучко реагує на проблеми України. Так, в липні офіційний представник МВФ Вільям Мюррей заявив, що Фонд відстрочив до кінця 2017 року проведення Україною земельної реформи як обов'язкову умову кредитування. Нам йшли та йдуть на зустріч, однак це не означає, що так триватиме вічно.

Західному світу, плоттю від плоті якого є Міжнародний валютний фонд, не потрібен набір красивих та правильних гасел. Як не потрібні йому й безкінечні анонси того, що і як буде зроблено. Йому потрібна дещо нудна, але цілком конкретна бухгалтерська звітність, яка унаочнить – в цифрах та фактах – отримані досягнення. І якщо говорити, наприклад, про боротьбу з корупцією, то тут також потрібна не красива телекартинка і не показові (аби не сказати – показушні) обшуки та затримання, а рутинна робота з реальними показниками розкритих чи попереджених злочинів.

Саме виходячи з цього, МВФ судитиме про дієздатність української влади як такої. При цьому розуміючи під «владою» не тільки персону президента, прем’єра чи окремих міністрів, не тільки інституції та структури держуправління, а все це разом узяте. Оцінюється лише та синергія, в якій може (або не може) працювати сукупна державна машина. Нам важливо пред’явити світу єдину реформаторську групу однодумців, адже в тертя та політичні торги між окремими фракціями вникати нікому не цікаво. Тим паче сприймати це тертя як спробу виправдати відсутність змін.

Однак важливо не лише продемонструвати все вище перераховане нашим фінансовим спонсорам та інвесторам. Важливо також те, аби отримані від них гроші справді почали працювати. У коштів МВФ доволі вузьке призначення – вони йдуть на обслуговування зовнішнього боргу, однак борг продовжує накопичуватися – як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. А отже, про ефективність використання згаданих 11 мільярдів мова наразі не йде. Ліки, прописані нам в МВФ, не діють, тож тіло держави якщо ще не помирає, то принаймні засвідчує симптоми серйозної хвороби. Одужати чи загинути остаточно – вибір одного з цих двох варіантів лишається за Україною і залежить виключно від того, як сильно наш «пацієнт» хоче жити.