Кілька днів тому голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер виступив із традиційною промовою "Про стан ЄС", у якій наголосив, що сильна й демократична Європа потребує, крім усього, єдиної валюти і що це стосується також країн, які досі не перейшли на євро, як, наприклад, Чеська Республіка. За словами Юнкера, Європейський Союз повинен рухатися з однією швидкістю та не ділитися на ядро й периферію. Саме принцип "євро для всіх" мав би допомогти позбутися цього розділення, пише для "Тижня" Ярослав Пешек

У своїй годинній промові французькою провідний брюссельський політик назвав і часові рамки, коли всі європейські країни мають перейти на євро: відразу ж після того, як Велика Британія, згідно зі планом, вийде зі спільноти. "Маю надію, що 30 березня 2019 року європейські громадяни прокинуться в Союзі, у якому ми ніколи не поступимося нашими цінностями. Де в усіх країнах-членах пануватиме верховенство права. Де Шенгенська та єврозона й Банківський союз стануть нормою для всіх країн – членів ЄС", – наголосив у своїй промові єврокомісар.

Читайте також: Східне партнерство: потреба перезавантаження

Чеська Республіка, підписуючи договір про вступ до ЄС, зобов’язалася, як й інші країни, перейти на євро, проте ніколи не встановлювала конкретних строків. Лише Данії в 1992 році вдалося домовитися про виняткове становище. Юнкер і його наполягання на переході на євро заскочили верхівку чеського політикуму непідготовленими. На думку прем’єр-міністра Чехії Богуслава Соботки (Чеська соціал-демократична партія), їм нікуди поспішати, а лідер коаліційного руху АНО Андрей Бабіш кардинально виступає проти євро. За даними останніх досліджень Євробарометру, із переходом на цю валюту не погоджується 70% чеських громадян. Міністр фінансів Іван Пільни підкреслює, що їм потрібно більше інформації про те, що справді відбувається у єврозоні. Остання демонструє нерівновагу, яка може ще більше посилитися після приєднання інших країн. Єдина валюта передбачає також спільну відповідальність за всіх інших членів єврозони, тож іще під знаком питання, чи вдасться політикам обґрунтувати це рішення перед громадянами, а також на яких саме умовах відбуватиметься перехід. До того ж не до кінця зрозуміло, чому держави – члени ЄС мають гірші результати з виконання бюджету та більшу заборгованість, ніж ті, які залишили власну валюту. 

Переваги й недоліки швидкого переходу на євро розділили на два табори й політиків, й економістів. Часткова втрата незалежності, реальна загроза, що вони сплачуватимуть чужі борги проти безперечних переваг спільної валюти, зокрема вигоди для підприємців, які мають закордонних партнерів, – це велика політична тема. Чехія готова до переходу на спільну валюту за більшістю основних економічних параметрів, включно з виконанням правил цінової стабільності. У неї доволі стабільний курс чеської крони, низька ставка довгострокового кредитування, вона виконує вимоги щодо максимальної суми державного боргу. Тобто економічні параметри не перешкода, проте лишаються аргументи стратегічного характеру. Після переходу на євро Чехія поручилася б за грецькі борги, за італійські банки й стала б частиною системи, яка не принесе їм нічого хорошого. І такі слова звучать з уст політиків, які добре розуміють непопулярність цього кроку серед громадськості. 

Читайте також: Акція незадоволених громадян: хто може стати новим прем’єром Чехії

Зараз у єврозоні перебувають 19 країн із 28. Досвід, наприклад, Словаччини такий, що після прийняття євро у 2009 році ситуація в країні не покращилася, але й не погіршилася. Утім, слід пам’ятати, що після виходу Великої Британії з ЄС досить помітно послабиться блок країн без євро, тож вони можуть опинитися на периферії європейського життя та ухвалення рішень. 

Опитування в Чехії свідчать про переважання настроїв "проти євро". Цей крок непопулярний, і політики не підуть проти "голосу народу". Підприємці вже багато років лобіюють за прийняття євро, однак влада не здатна зробити хоч якісь конкретні кроки чи хоча б почати працювати на поліпшення поінформованості населення про переваги такого переходу.

Спільна валюта – це стимул до покращення комунікації керівництва ЄС з урядами країн – членів ЄС, а місцевих політиків із громадою. Тільки так можна досягнути очікуваних позитивних результатів.