Кожен в житті робить помилки. Щастить, якщо ці помилки трапляються в рамках правових норм. Тоді дискусії навколо них – це лише розмови про мораль. Хтось каже, що людина вчинила добре. Хтось наполягає на тому, що погано. Кожен має право на власну думку. Правди як такої не існує. Все ж у межах закону. Хіба Бог суддя. Чи хто там ще.

Інша справа, коли ситуація чітко визначена, окреслена і прописана законом чи правилами.

Припустимо, надзвичайно кваліфікований лікар, який врятував сотні життів, випадково збиває людину на переході. Жахлива несправедливість. Він не хотів нікого вбивати, так сталося – на мить втратив увагу. Але відповісти за скоєне він зобов’язаний. Такий закон.

Припустимо, надзвичайно кваліфікований футболіст, який виграв сотні матчів і став прикладом професіоналізму для багатьох, впійманий на вживанні допінгу. Він також зобов’язаний відповісти. Такий закон.

Читайте також: Україна виграла перше "золото" на Іграх Нескорених. ВІДЕО

Проблема допінг-скандалів в тому, що практично неможливо довести – заборонені препарати потрапили в організм випадково. Навіть якщо Срна робив це несвідомо, навіть якщо дієтологи помилились чи хтось вирішив підставити хорвата, зазвичай такі справи все одно закінчуються покаранням. Ти – професійний спортсмен, тому маєш бути обережним, маєш працювати з професіоналами і маєш відповідати в разі помилки. Інакше будь-який допінг можна було б легко виправдати.

Ці приклади лікаря і футболіста далекі один від одного, але суть в них спільна: за порушення доводиться відповідати. Хотів ти чи ні. Шкода тебе чи не дуже. Хороша ти людина чи погана. Все це може впливати лише на міру покарання.

Даріо Срна – неоднозначна персона, про нього не можна говорити виключно в чорних чи білих тонах, його кар’єра складається з суцільних «але». Він – легенда «Шахтаря», ще недавно капітан збірної Хорватії, але симулянт і буває підлим на полі. Він допомає хворому хлопчику зустрітися з Роналду, але поливає матом «Динамо». Вчора він підіймав над головою Кубок УЄФА, а сьогодні вживав допінг.

В будь-якому разі він не заслуговує так завершити карєру. Але все це немає жодного значення, навіть якби він був святим. Абсолютно неважливо, хто такий Срна. Важливо – що трапилося.

Тут не може бути двох точок зору, а на перший план не повинні виходити людські чи професійні якості винуватця. На жаль, про це забули не лише його коллеги, а навіть журналісти, які першими мають залишатися нейтральними в таких ситуаціях. Натомість вони влаштували флешмоб з підтримки Срни у соцмережах. Більше того – вони щиро впевнені, що весь футбольний світ і вся Україна підтримує людину, яка вживала допінг.

Чому ж футбольний світ не був разом із Микицеєм? Ви пам’ятаєте бодай один пост в фейсбуці про те, як шкода захисника «Олександрії»? Обидва зробили одне й те ж. Якщо вже говорити про «людський фактор», то і Микицей, і Срна повинні бути в рівних умовах. Їх обох має бути шкода. Вони обидва потребують підтримки.

Але ж ні. Про «людський фактор» Микицея забули. Про «людський фактор» Срни згадують всі.

Це показовий приклад нашої улюбленої помилки. Подвійні стандарти, вибіркова підтримка – все це через те, що ми керуємось почуттями, а не правилами. Це синдром матері, син якої виявився вбивцею – вона ніколи не визнає цього.

Така логіка працює і в українському футболі. Людину, яка провернула аферу з власним банком і кинула державу на мільярди, вважають не такою вже й поганою, адже вона не пустила в місто бойовиків. Президент клубу, який погрожує арбітрам і влаштовує розбірки на полі, теж викликає осуд далеко не у всіх, тому що без нього, мовляв, не було б клубу взагалі. Фанатам, які на стадіоні б’ють темношкірих, все пробачається, тому що вони патріоти і були на фронті. Гравці, які здали матч, все одно залишаються кумирами. І таких прикладів безліч.

А правила? Вони існують лише для того, щоб дорікнути комусь.