Про реінтеграцію територій ми чуємо щодня. Про пенсії, допомоги, перетин лінії розмежування. Однак єдиною гарантією безпеки українських громадян, що залишилися в заручниках у країни-агресорки, може бути тільки деокупація захоплених територій і повернення їх в українське правове поле. І тут нерідко можна почути про дипломатичний шлях і необхідність "повертати не території, а серця".

Читайте також: Дієвий приклад швидкої деокупації територій

У країні точиться суперечка. Нам кажуть, що окуповані території треба реінтегрувати, бо це – мирний і гуманний спосіб у порівнянні з військовою операцією. Таким чином класичне поняття деокупації – припинення режиму окупації різними методами – непомітно підміняється винятково військовим, силовим звільненням захоплених територій. А реінтеграція – відновлення громадянства після його втрати – трактується як єдиний прийнятний для України шлях.

Суди над людьми, що не бояться констатувати факт іноземної окупації українських територій, як і шельмування всередині країни тих, хто вимагає: "Спочатку деокупація – потім реінтеграція", – це один і той самий процес. Він спрямований на те, щоб не дати сформуватися потужному запиту на деокупацію по всій території України (як окупованій, так і вільній).

Читайте також: Які висновки із хорватського досвіду слід зробити Україні

Росія досі сподівається на визнання анексії Криму. Тому їй потрібно, щоб ми, українські громадяни, хотіли "припинення війни" замість відновлення територіальної цілісності країни і перемоги над ворогом.