Авторів фільму "Припутні" я готовий носити на руках і водночас цими самим руками задушити. Та-а-а-а-кі в мене суперечливі відчуття після фільму. Нічого сильнішого я за останні пару років не дивився. Блискуче кіно. Блискуча гра акторів. Та-а-а-а-кі неймовірні типажі. 

Є український Майдан і люди Майдану. Благородні поривання. Високі мрії і почуття. А є люди Припутнів, глухого села десь під Ніжином. Вони мешкають у своєму безнадійному задуп'ї. Не лише в селі, але і у містечку. Бо Припутні це не лише точка на мапі, але і спосіб життя. Насправді вони люди непогані, навіть добрі, і переживають людські почуття.

Читайте також: Найближчим часом зустрічайте нові українські фільми

В них теж є поривання, що їхможна назвати високими і світлими. Простодушний таксист Юра, який балакає диким суржиком з матюками, залицяється до інтелігентної вчительки Христини, яка розмовляє літературною мовою і навіть дала Юрі диски Бетховена, Моцарта та інших, яких Юра слухає у своєму таксі.

Христина відмовляє Юрі, який, коли познайомився з нею, до ні одної дєвочки не підходив. Юра так пристрастно-грубо вимагав від неї, щоб вона сказала "так" чи "ні", що, почувши відмову, випхав інтелігентну вчительку зі своєї машини. На додаток вона, повернувшись до свого гуртожитку, ще й налетіла на відро прибиральниці, котра в свою чергу накрила інтелігентну Христину мокрим рядном.

Так Юрині благородні поривання і залишилися пориваннями. А інтелігентність Христини почала проходити випробування провінційними грубими реаліями. 

Оці непогані люди, мабуть, під тягарем безнадійності сваряться один з одним через якісь дурні дрібниці, не вміють прощати, від злості готові бити і трощити, як припутінський пияк відлупцював ні з того, ні з сього Юру ледь не до смерті і підпалив його таксі. А, може, і навпаки? Через наздатність ставитися одне до одного по-людськи вони і живуть в тому, у чому живуть. 

Коротше, показали нам ту частину України, якою аж ніяк не можна не лише захоплюватися, але навіть соромитися не можна, тільки плюватися - така вона позбавлена сенсу, логіки, раціональності і здорового глузду. 

Ще раз: блискуче кіно. Але за що б задушив авторів фільму? Загальна філософія. Ми живемо в переломний час, коли країна може піти у "світле майбутнє", а може повернути в припутнінську задницю. І якщо знімати кіно про нині існуючу задницю, то не можна глядача заганяти туди. Треба аби хоч якийсь промінчик надії жеврів там, хоча якийсь дороговказ, що ми так живемо, але будемо звідси вилазити. 

Читайте також: Світоглядні цінності проти пива й попкорну – цивілізаційний вибір України

Не мені давати поради таким чудовим митцям як це робити. Але мені здається, що вони самі перед собою мають ставити таке завдання. 

З іншого боку, згадую атмосферу фільму. Оті краплі глядачів, які там зібралися - чоловік двадцять - вони сміялися під час перегляду. Може, я все ж таки не правий? Може, я просто не розгледів якогось оптимістичного моменту в цьому кіні? Якщо хтось подивився, то поділіться враженнями.

PS Коли вам казатимуть, що в Україні нема достатньої кількості високого рівня акторів, то посилайте їх далі, ніж в "Припутні". Там ВСІ грають класно. Менш виразна молода дівчинка, але це лише в порівнянні з блиском інших. Вона теж зіграла непогано.