Освіта має бути побудована на грі. Бо це природньо. Не віриш? Тоді давай на десять хвилин зазирнемо у школу майбутнього.

Заходимо в клас. Вмостимось на пуфиках у кутку, щоб не заважати учням. Жуйку будеш? Хоча ні, не будемо чавкати, ми ж культурні люди. У клас забігає юрба п’ятикласників на чолі з вчителем. У принципі, не така вже і юрба — вісім чоловік. Та і «вчитель» тільки перейшов у десятий клас. Ведення класу є одним з його випускних екзаменів. Перше завдання непросте — привернути увагу п’ятикласників. Він клацає щось на смартфоні, й посеред кімнати з’являється голограма ракети. Діти кричать «Вауу!», розсідаються навколо і затихають. Найнетерплячіший проводить крізь ракету руками — зображення трохи пливе.

Вчитель починає зайняття: «Привіт, мене звати Василь. Наступні два місяці ми працюємо разом. Посеред кімнати ви бачите наш проект. До кінця терміну ми маємо збудувати і запустити ракету. — Дітлахи захоплено кричать та улюлюкають. — Я буду вашим менеджером. Як і завжди, в нас немає нічого, окрім чітко поставлених задач, як ми їх вирішимо - залежить тільки від нас».

Читайте також: Як полюбити робити з дітьми домашнє завдання

Починається розподіл командних ролей. Микита, Сергій, Олесь та Світлана люблять математику і фізику, тому будуть інженерами. Вони працюють над побудовою ракети і розрахунком траєкторії польоту. Катя й Іван захоплюються маркетингом, їх задача — продати місця для туристів та вантажів. Колю хлібом не годуй, дай погратись з реактивами — він розроблятиме хімічну формулу для палива. Староста Оля займатиметься адміністративною роботою — отримуватиме дозволи та контролюватиме поставки від підрядників.

Команда жваво переходить до обговорення проекту. Дивлячись на них, розумієш, що їх не треба «мотивувати» ходити в школу. Вони самі сюди летять. Нехай ця ракета є вкрай спрощеною комп’ютерною моделлю, для створення якої потрібно пройти ланцюжок завдань. Але для них вона справжня! Так само, як для нас справжньою була «халабуда» з стільців та ковдр, чи постріли з дерев’яного «пісталєта».

Кожен з них займається улюбленою справою і не ґвалтує свідомість предметами, які йому не до вподоби. Постійна робота в команді розвиває їх комунікабельність та вміння взаємодіяти.У них немає оцінок. Як і у житті, ракета або летить, або не летить — інших варіантів немає. Ілон Маск не міг же сказати інвесторам: «Рібят, ракета трішки вибухнула у повітрі, але загалом публіка все оцінила непогано — на 4+». Разом з тим, учні зацікавлені завершити проект якнайшвидше — бо вони змагаються з іншими школами міста. Якщо переможуть, отримають цілком відчутну винагороду — екскурсію в паризький Діснейленд. Кожен відчуває відповідальність перед командою, тому викладаються на 110%. І в процесі отримує знання з обраної спеціалізації.

Читайте також: Київські учні не зобов’язані носити форму – наказ КМДА

Чому це працюватиме? Бо гра є основним принципом навчання високорозвинених істот. Це закладено природою. Подивіться, як вовтузяться малі цуценята — кусаються, дзявкають та ганяються одне за одним. По факту, це є симуляцією життєво важливих задач — полювання, втечі, побудови ієрархії зграї та боротьби за територію. Так само людська гра у хованки вчить обманювати хижаків, квач — наздоганяти жертву і т. ін. Не здивуюсь, якщо цим іграм сотні тисяч років — так наші предки вчились виживати.

Гра дає запал, інтерес та азарт до вирішення задач. Це крутий інструмент для соціалізації — недарма люди проводять час разом, граючи у баскетбол чи настолки. У гру можна перетворити вивчення будь-якого предмету: математики, фізики, медицини, літератури… Вона підвищує ефективність освіти в рази. Подивіться документалку про школу, побудовану на грі - це ж ідеально.

Яке місце гра займає у сучасній середньостатистичній школі? Там це злочин. Сиди спокійно, не крутись, не говори, не смійся! Маєш хороші оцінки лише з одного предмету? Невдаха, лузер, нічого з тебе не вийде. Правильна відповідь лише одна, і вона завжди збігається з думкою вчителя. Освіта — це серйозно! Гра — це погано.

Школа спаплюжила найбільш природній та ефективний спосіб вчитись, вилучивши гру з усіх аспектів освіти. Зараз це не навчальна установа, а м’ясорубка дитячих душ.

Щоб наш уявний експеримент зі школою майбутнього став реальністю, наше суспільство має зробити гру основним принципом навчання. І тоді наступні покоління будуть у рази розумніші, успішніші, а головне — щасливіші за нас.

А якою освіту майбутнього бачите ви?