Метричні книги до 90-х років були під замком у архівах. Зараз кожен може їх замовити в читальному залі й зайнятись надзвичайно цікавою і потрібною справою – пізнати свій рід. Працівники архіву допоможуть. Все безкоштовно, якщо ти шукаєш сам. Нельвів’янам важче, але і для них реально приїхати і попрацювати кілька годин. Правда, дані про предків сягають не далі ніж кінець 18 століття, але й це непогано.

Втім, за три роки спостережень я зустрічаю у Львівському історичному архіві здебільшого мисливців за картою поляка. Вони приходять сюди з наміром «порішати» - в основному це заробітчани, які готові відректися від свого українського коріння, аби «доробитись».

Читайте також: Плебс потребує видовищ, і це влаштовує і владу, і суспільство - Галина Пагутяк

Часом посилають замість себе стареньких родичів. На тлі деградації і зради вершків суспільства це виглядає дрібницею, звісно, але готовність асимілюватись ради матеріальної вигоди, сподіваючись, що сусідня країна дасть те, чого не дала рідна – аморально і так само небезпечно для української державності, як і оборудки з країною-агресором. Коли називати речі їх іменами, стає моторошно.

При цьому галичани критикують закарпатців за сепаратизм. Не знаю, чи готові вони вийти з лона грекокатолицької церкви, але прабабця-римокатоличка - для них головний козир. Річ не в карті поляка, а в тому наскільки готові ці люди далеко зайти. Право на постійне проживання, громадянство?

Що ж, народи з важким колоніальним минулим, не такі як народи – колонізатори. Колись їх змушували асимілюватись під страхом смерті, позбавляли права на освіту, посади. Тепер вони готові асимілюватись добровільно, аби тільки не виглядати жебраками на тлі заможних односельчан. Вони отримують з того мізер, а держава втрачає території і воїнів.

А от люди, які приходять у архів, щоб повернути вкрадену землю предків, викликають у мене симпатію. Їхні діди вкладали зароблене тяжкою селянською працею в землю, і намагались вивчити бодай одну дитину на священика, вчителя чи правника, щоб рід не задихнувся .Не всі ті діти проходили гідно конвертацію матеріального в духовне, але ті, хто відчував голос крові, стали  національною елітою.

Читайте також: Цей глобалізований світ ніколи ще не був таким підлим та брехливим - Галина Пагутяк

Нещодавно один священик повернувся зі США. Його вмовляли там залишитись, пропонували парафію, але він був шокований моральним станом останнього покоління діаспори, яка молиться не Богові, а долару, для якої Україна – це корабель, що тоне, а вони, мабуть, щурі.

Відтік людського капіталу з України – популярна тема, але я не впевнена, що втікають найкращі. Вони можуть бути добрими фахівцями, але це не змінює суті: вони є донорами для інших народів. Найкращі намагаються не втекти від Системи, а зруйнувати її.