MENU

Парадокс життя та смерті Аміни Окуєвої

3266 0

Аміна Окуєва була тендітною, чарівною та інтелігентною жінкою. Можливо, інші люди, а особливо – вороги, бачили її якось по-іншому. Проте я її сприймав як глибоко цивільну людину, що мала б жити у щасливому шлюбі, але зіткнулась із кричущою несправедливістю. Перший раз – у Республіці Ічкерія, яка була насильно приєднана до Російської Федерації 2000 року та звідки родині Аміни довелось утікати, й удруге – 2012-го, коли заарештували її чоловіка Адама Осмаєва, пише для "Тижня" Ярослав Тинченко

Ми познайомилися навесні 2015-го, коли в Аміни вже сформувався ореол борця-героїні.  Вона так себе і тримала: з гідністю жінки славнозвісного гірського народу, що майже дві сотні років чинить відчайдушний спротив російській імперській експансії. Водночас було помітно, що цей ореол для неї – до певної міри тягар, який вона взяла на свої плечі, оскільки переважна більшість чоловіків її народу здалася, змирилася, склала руки, стала кадирівцями…  Мініатюрна, струнка, одягнута у військову форму – вона всім своїм виглядом кидала виклик чеченцям: " борюсь, а де ж ви?..."

У приміщенні Національного військово-історичного музею України восени 2015 року ми зробили виставку "За нашу і вашу свободу" – про чеченських та грузинських добровольців, які загинули, захищаючи територіальну цілісність нашої країни. Аміна домовилася про передачу нашому музеєві форми та речей бригадного генерала Республіки Ічкерія Іси Мунаєва, який у складі українських військ загинув під Дебальцевим. Відбулось урочисте відкриття експозиції, були присутні воїни – чеченці та грузини: все мало досить незвичайний вигляд.

Потім ми з Аміною кілька разів зустрічались у різних дрібних справах, а іноді – просто на вулиці – випадково. Двічі вона була сама: йшла по вулиці, вдягнута у свою форму, з кокардою збройних сил Республіки Ічкерія на береті та шевроном із зображенням генерала Дудаєва на рукаві (але, звісно, у більшості випадків Аміна була в супроводі Адама). Прямо запитати, чи не боїться вона ходити без супроводу чи охорони, – якось язик не повернувся. Але на мій здивований погляд вона відповіла, що їй нема чого боятися, вона сама себе зможе захистити, і на все воля Аллаха. І це було сказано з такою інтонацією, якою вона дала зрозуміти, що наявність охоронців чи якогось супроводу – просто нижче її гідності.

Читайте також: "Вона вибрала свою долю". Якою була Аміна Окуєва

Ще одна цікава дрібничка, яку, напевно, знали всі, хто стикався з нею. Зустрічаючись, ми традиційно любимо тиснути один одному руки, обійми, плескання по плечах, з жінками – поцілунки. Аміна завжди давала зрозуміти, що доторкатись до неї не можна.

Якось ми спілкувалися з авторитетним айдарівцем, що під час подій на Майдані був у складі 8-ї "афганської" сотні. Він із повагою та доброю усмішкою згадав про Аміну, яка теж була в цій сотні, і додав: "Цікава жінка. І категорично забороняла до себе торкатись".

Востаннє ми випадково зустрілися з Аміною у травні 2017-го у Кріпосному провулкові в Києві – навпроти меморіальної дошки Імамові Шамілю. Перекинулися кількома словами. Вона несподівано потягнулася до кишені на верхній частині рукава, дістала шеврон батальйону ім. Дудаєва та простягнула мені. "Це особисто вам", – сказала вона.

У день, коли загинула Аміна, ми верстали 2-й том "Книги пам`яті військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули за територіальну цілісність та недоторканість України". Серед тих, чиї біографії вміщено в цьому томі, є й 61-лійтній кримський татарин із "Айдару" Руслан Ільясович Муждабаєв, який помер у зоні АТО 25-го грудня 2016 року До його біографії ми додали кілька спогадів, зокрема – й Аміни Окуєви:

"Как жаль! Добрейшей души человек был... Весь Майдан провели по соседству – в палатках рядом... Как он сокрушался, что, возможно, больше не увидит родной Крым... Пусть Всевышний примет его! Он вообще не берёг себя... Ещё с Майдана.. Говорил: пусть молодые отдохнут, а он сходит в самый трудный ночной наряд, нарубит дров и т. д... Замечательный был человек. Очень добрый... Так жаль, что он не смог встретить старость и последний час в окружении любящих детей и внуков в родном Крыму, по которому так скучал... Но с другой стороны: какой ещё смерти может желать мужчина, как не на передовой, с оружием в руках, в окружении побратимов – быстрой и безболезненной?.. Пусть Аллах простит его!"

Читайте також: Герої вмирають для вічного життя – письменник

Поруч є і прощальні слова про Муждабаєва Олега Сіренка: "В свои 60+ находил в себе силы сражаться и, несмотря на причину, – погиб как ВОИН, на 3-ем году, в блиндаже на линии соприкосновения... В то время, когда дети и внуки по возрасту, с рельефными мышцами бьют себя в грудь, мол герои бесстрашные, потягивают пивасик у подъездов, носят взятки, отводят взгляд, когда ближнему нужна помощь..."

Оці останні слова у повній мірі можна віднести до Аміни Окуєвої і всього чеченського народу, що зараз перебуває під владою Путіна-Кадирова.

Минуть роки, і колись у школах вільної Республіки Ічкерія діти будуть запитувати в учителів: "А хто ж відстоював честь нашої нації у 2010-і роки?" І першим іменем завжди буде "Аміна" – інтелігентна жінка-лікарка з доброю усмішкою, яку вороги так сильно злякалися, що надіслали проти неї загін кілерів з автоматами.

Парадокс життя та смерті Аміни Окуєвої полягає в тому, що вона – жінка, стала не лише героїнею українського та чеченського народів, а ще й переломила споконвічні кавказькі звичаї, за якими героями, вождями, політиками, діячами можуть бути лише чоловіки.


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини