З окупованих територій приходять невтішні новини, які багатьох переселенців доводять до паніки: влада окупантів починає боротьбу з тими, хто не платить їм за комунальні послуги. Наслідки обіцяють масштабні: маніритися з боржниками точно не стануть, пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова

Родина моїх знайомих уже три роки орендує житло в Києві: переїхали, бо почали отримувати погрози через громадську діяльність та підтримку Євромайдану. Дві зарплатні дорослих вистачає на прогодовування двох підлітків та оплату оренду “двушки” в панельному будинку на Троєщині. Їм пощастило: чоловік переїхав разом із фірмою, а мати змогла знайти роботу вже на місці. Але нещодавно вони стали замислюватися ще над однією можливою статтею витрат: у Донецьку залишилась двокімнатна квартира, за яку вони не платили відтоді як поїхали. Спочатку подзвонила сусідка, запитавши, чи не бажають вони погасити борги, потім – із ЖЕКу, запросили терміново приїхати, щоб не втратити квартиру. Їхати вони не збираються, розуміючи, що це може обернутися трагедією, а ось над питанням, що робити, замислились.

Читайте також: Важливі дрібниці на окупованій землі

"Ми принципово не передавали туди жодних грошей, навіть якщо якось їх знайшли, щоб не підтримувати терористів. У квартирі стоять лічильники: на газ, воду та світло, тому тут точно “по нулях”. Телефон та інтернет вимкнули давно через відсутність оплати. А ось із опаленням – це дійсно проблема: в нас централізоване, тому навіть за тими тарифами, що там залишилися з 2014 року, борг дуже великий. Сусідка каже, що вже ходять переписувати квартири, де ніхто не живе та де є борги, щоб “націоналізувати” та віддати для заселення. Мабуть, бойовикам. І що нам робити?" – написала мені Олена в соцмережі минулого тижня.

До цього часу до мене вже доходила інформація щодо серйозних намірів окупантів, які знайшли дуже зручний привід для забезпечення завезених бурятів та інших малих народностей Росії халявним житлом. Хоча це я, звичайно, перебільшую: квартири в Донецьку навряд будуть віддавати бурятам: їм у кращому разі дістанеться щось у славетному Єнакієві чи Торезі. Але тенденція очевидна: період розквартирування по заводах та гуртожитках закінчується. Загарбникам потрібен комфорт і впевненість в майбутньому. Тому поодинокі випадки звичайного мародерства вже переходять в акцію, підтриману, так би мовити, на “державному” рівні.

Задзвонив дзвін і для тих, хто пишався перед знайомими з контрольованих Україною територій низькими тарифами та можливістю взагалі не платити: ані за комуналку, ані за кредити. Влада, навіть "заточена" на радянський популізм, розуміє: в печі котелень його не спалиш. Тому краще гроші – вони хоч горять. Вже є попередження: борги за опалення можуть стати перепоною для перетину людиною блокпосту так званої "ДНР". Але то справа така: якщо з будь-яких причин вирішив залишитися там, хочеш не хочеш, а платити за послуги будеш. Що ж робити тим, хто послуги не отримував, але все ж сподівається зберегти своє житло, бо вірить – Україна обов’язково повернеться на ту частину Донбасу?

Читайте також: Ментальні кордони мешканців Донбасу з Росією

“Ми оплачуємо дві квартири – мамину та свою. Передаємо через знайомих, одного часу жили квартиранти, платили вони. Куди йдуть ці гроші? Хто знає... Але нам треба зберегти це житло. Щоб хоч продати, коли це стане можливим. На інше ми точно не заробимо”, – ділиться Сергій із Горлівки. Теплом своєї оселі, в прямому та переносному значенні, він не користувався вже два роки. Чи стає він посібником терористів, передаючи гроші для оплати опалення своєї покинутої будівлі, Сергій не знає.

Здається, не знають і чиновники. На одному з виїзних засідань голова ВЦА Донеччини Павло Жебрівський звернув увагу на низку важливих питань: "Зокрема, на необхідність вирішення питання про заборгованість населення, яке проживає на тимчасово непідконтрольній Україні території, за воду та тепло. На мою думку, це питання має розглядатися на рівні тристоронньої контактної групи в Мінську. Саме через неї необхідно тиснути на Росію та шукати механізм оплати та погашення заборгованості”. А Україна сором’язливо мовчить на цю тему: платити чи ні, кожен вирішує самостійно.

Дивлячись на цікаву та суперечливу позицію держави щодо цих “делікатних” питань, які стосуються бізнесу непотоплюваних олігархів, чомусь здається, що в будь-якому випадку винними залишаться громадяни. І ті, хто платив, але не тим. І ті, хто не платив. Хто зараз може відповісти тисячам переселенців, чи зарахують ці платежі, коли на окупованій території запанує законна влада? Чи врахують ті довідки переселенців, згідно з якими людина проживала зовсім в іншому місті? Чи взагалі колись ці люди зможуть знов відчути себе вдома? Хоч десь. Де просто тепло.