Одна з характерних рис Румунії, (а я був вже в п’яти різних містах різних регіонів. І проїхав країну з півночі на південь), яку неможливо не помітити- це якесь паталогічне ізобіліє дроту.

Дріт скрізь. Ти прокидаєшся з виглядом на дріт і засинаєш з думками про нього. Дріт звисає з неба і сторчить з землі.

Це країна дроту, який, я так розумію, тут видається тисячами метрів кожному електрику і просто небайдужим громадянам. І вони обмотють їм стовпи, будинки, дерева, світлофори і х***й ще знає шо. Хто що зможе. А хто міцний і витривалий то і по три рази на день.

Читайте також: Будапешт заговорил по-украински

Причому, вони не можуть, в силу якихось поважних причин, прикинути на глазок скільки пійде того йобаного дроту на той йобаний стовп і завжди беруть з запасом на кілометрів двадцять.

І з насолодою намотують, намотують і ще тисячу раз намотують той дріт де тільки можуть дістатись. На пам’ятках архітектури, на церквах, кірхах, костелах, на простих панельках і дерев’яних сараях- це все пох***й і не має ніякого значення. Головне намотувати.

Напевно це якийсь потужний таємний культ дрото*обів. Який має свій жорсткий устав і люту кару за розголос таємниць, як воно там все в тому ордені побудовано. Про який я ще згодом дізнаюсь, напевно, в самому кінці цієї поїздки.

Всі ці бухти дротів, ритми і переплетення, які вони утворюють- це вже близько до якогось спонтанного мистецтва. Чи нової форми життя, яка захопила цю територію.

Читайте також: Неделя и две тысячи километров по украинской Бессарабии. ФОТО

До цього моменту я думав, що то мої шановні співвітчизники не байдужі до намотування дротів де прийдеться і не мають в цій справі ніяких важливих конкурентів. Тому що давно спостерігаю це дротойобство у себе на батькивщині.

Дріт у нас з’являється в самих несподіваних місцях і перекриває вам краєвид з будь-якої точки.

Як я помилявся. Румунія рулить і обходить нас в цих гонках на цілий корпус.