Пост болю і зла.

Я десь місяць тому писав про те. що мій Друг, Побратим,з яким ми пройшли шлях від Харківських угод до Революції Гідності, і який потім три роки відвоював на фронтах Національно-Визвольної Війни - зібрався до Польщі на заробітки...

Читайте також: В настоящее время Польша строится руками украинцев. ФОТО

Для мене така постановка питання є кричущою і неприйнятною! Справа в тому, що він родом з окупованих нині територій і до деокупації повертатися йому нікуди. Там за нього, повірте. ДОБРЯЧА винагорода. А для того аби жити тут - потрібні чималі гроші. Він нещодавно одружився, має чудову дружину, планує дітей... Але от роботи, яка б задовільняла його фінансові потреби - просто нема. Не беруть. Не досвідчений. З окупованих територій...

А він між іншим - айтішник, на хвилиночку. Спеціально пішов на курси після війни, аби надолужити втрачене за три роки. Фаховий, розумний, коли переїхав сюди у 2009-му році ПРИНЦИПОВО перейшов на Українську мову, бо вважає, що в Україні всі народжені тут мають спілкуватися Українською. Отакий от щирий, справжній Патріот та Націоналіст, який після війни виявився непотрібним. Передовсім державі, у якої НЕМАЄ програми допомоги для таких як він. Немає.

Та і це не все: він пішов до ДМС, аби отримати закордонний паспорт. Два місяці тому. А тут сказали - "чекай ще місяць", а жити вже немає на що. Живуть у батьків дружини в Харкові. Хтось озлоблений скаже "хай іде вантажником!" - хрєн. він не може. адже звільнений з лав по ВЛК після двох поранень, зі спиною лажа. Не може він фізично перенавантажуватися. Але не суть.

Читайте также: "Все, кто нужен Украине, слишком умны и рациональны, чтобы в ней оставаться", – мнение

Суть в тому, що мені ДУЖЕ прикро, що я йому не можу допомогти. Не маю зв'язків у цьому напрямку. І боляче стає ще більше від того, що над ним і так знущається Держава (його слова) так ще й я спостерігаю за знущаннями, а допомогти не можу. Гидко все це. І Боляче.