На посаду очільника НБУ претендують виконувач обов'язків його голови Яків Смолій та голова правління "Райффайзен банк Аваль" Володимир Лавренчук, пише у своєму блозі на "Новому часі" виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Дмитро Боярчук.

Лавренчук також людина, яка розбирається в банківському секторі, його дуже поважають. Можливо, в нього є якісь нові ідеї для роботи НБУ. Але загалом кажучи, думаю, в обох випадках радикальних змін у роботі Нацбанку або зворотних тенденцій у реформах не відбудеться. Та команда, що зараз працює в НБУ, також сильна і професійна. До того ж зміни в Нацбанку мають бути передбачуваними й не нести неочікуваних чи різких розворотів.

Читайте також: Що буде зі гривнею до кінця цього року

Із позиції користувача проведені зміни були болючими. Кілька хвиль шокової девальвації, багато банків вийшли з ринку із серйозними втратами. Але якщо оцінити із позиції економіста, гадаю, було зроблено величезний прорив. По-перше, ми перейшли від фіксованого курсу до квазіпливучий – зараз він рухається до серйознішої лібералізації. І це одна з базових, фундаментальних реформ. Зараз це важко оцінити, але пливучий валютний курс – це фундамент, на основі якого можна будувати довгостроковий стійкий ріст. Цю жертву будуть оцінювати за 5-10 років. Жертву, тому що людина, яка це робить у публічному просторі, себе фактично вбиває.

Також чи не більшим кроком за валютну лібералізацію було очищення банківської системи. У нас не було банківської системи як такої. У нормальній країні це та система, що збирає кошти у тих, у кого їх більше, ніж потрібно для споживання, й видає тим, хто має інвестиційні проекти. Українська банківська система цього не робила. Вона обмивала гроші, служила каналом для тіньових валютних спекуляцій, гаманцем для фінансових промислових груп, механізмом витягування та крадіжки грошей, але не слугувала банківською системою. Я не уявляю, як психологічно можливо під таким тиском зробити те, що вони зробили. Оскільки більшість із тих банків, що вивели з ринку, мали шалені зв’язки та фінансові можливості для проведення дискредитації .

Читайте також: Чому Нацбанкові вже час поголити наших князів. ФОТО

Окрім того, банки були безкарні – за все відповідав або платник податків або клієнт. Ця практика була ще гіршою, ніж навіть крадіжки. Якщо починаються валютні проблеми, банки швидко включалися, розуміючи, що вони руйнують підвалини економічної системи, але дуже добре заробляли.

Почистили систему надзвичайно добре, й це – величезний крок.