Безоплатної медицини, яка гарантована громадянам Конституцією України – не існує. На жаль, це є даністю, і кожен громадянин хоча б раз сплачував за послуги та медикаменти, які йому мала оплатити держава.

Чи можемо ми змінити ситуацію та забезпечити кожному кваліфіковану та безоплатну медичну допомогу? Так, і ми повинні це зробити вже найближчим часом.

Причини того ганебного стану, в якому опинилася вітчизняна медицина, зрозумілі. Це – її значне недофінансування, яке здійснюється по остаточному принципу. Жодного разу за часів незалежності частка витрат на на охорону здоров'я не досягала рекомендованих ВООЗ мінімальних 5% ВВП. Найчастіше вона коливалася в межах від 2,7 до 3,5 %.

Не став винятком і бюджет на наступний 2018 рік, в якому видатки на охорону здоров'я закладені на рівні 3,5% ВВП або 113,9 млрд. грн. Збільшення видатків на медицину в порівнянні з поточним роком склало 10,7 млрд. грн, але з урахуванням інфляції та падіння курсу гривні, видатки в реальному вираженні зменшилися.

Результатом стало недофінансування цілих напрямків медицини. На лікування онкохворих дорослих держава виділила лише на 28,5% від потреби, для хворих із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями – лише 30,2%. Лише ці дві категорії захворювань є причиною понад 80% випадків смерті.

Читайте также: Чтобы не облапошил "эскулап": как выбрать лечащего врача и получить качественную помощ

Інші напрямки також профінансовані недостатньо. На хворих нефрологічного профілю виділено лише 43,5% від потреби, на вірусні гепатити – на 52,1% і так за всіма іншими програмами в охороні здоров'я, що фінансуються з державного бюджету.

Тому в наступному році на нас очікує подальший занепад та деградація системи охорони здоров'я. Як і в цьому році, і в усі попередні роки, державні заклади охорони здоров'я не отримають фінансування в потрібному обсязі, і пацієнти змушені будуть сплачувати за всі послуги, ліки, аналізи та обстеження з власної кишені.

Грошей в держави збільшити видатки на медицину хоча б до рівня 6-7% ВВП немає, до того ж, через війну ми змушені левову частку доходів витрачати на оборону. Але навіть збільшення видатків до такого рівня все одно не гарантує громадянам доступу до повноцінної висококваліфікованої медичної допомоги.

Тому, якщо ми хочемо виконати положення Конституції та забезпечити кожному повноцінну та безоплатну медицину, нам доведеться змінити систему фінансування охорони здоров'я. І єдино можливим виходом з патової ситуації, як показує досвід розвинутих країн, є впровадження загальнообов'язкового медичного страхування.

В такому випадку кожен застрахований громадянин, потрапляючи до лікарні, отримує всі послуги під час лікування та реабілітації за рахунок страховки, не сплачуючи додатково ні копійки. Ті ж, хто страховки не має – сплачують за послуги за ринковими цінами.

Спроби запровадити загальнообов'язкове медичне страхування в Україні здійснювалися ще починаючи з далекого 1996 року. За цей час до парламенту вносилося близько 30 законопроектів, але держава досі так і не спромоглася зрушити проблему фінансування медицини з мертвої точки.

Головним каменем спотикання завжди були питання щодо того, хто має сплачувати внески – роботодавець чи працівник, а також хто сплачуватиме внески за безробітних, пенсіонерів, дітей, інвалідів та інші незахищені категорії.

Другим принциповим питанням була форма власності страхового фонду. Частина депутатів виступала за створення недержавного фонду, аргументуючи це необхідністю розвивати ринок страхових послуг. Інша частина заперечувала, намагаючись добитися створення виключно державного фонду, збереження внесків до яких гарантувалося би державою.

Читайте также: Тысячи людей "за" платную медицину. Но никто не увидел цены на неё – журналист

Через непримириму позицію опонентів Україна на цілі десятиріччя відстала в реформуванні системи фінансування медицини не тільки від західного світу, але й від пострадянських країн, таких як Казахстан, Молдова та навіть Росія.

Так, наприклад, Молдова розпочала впровадження загальнообов'язкового медичного страхування ще у 1999 році, прийнявши відповідний закон. У 2001 році було створено державну Національну компанію страхування здоров'я, а вже у 2004 році розпочалася активна фаза впровадження реформи.

За молдовською моделлю застрахованими є всі громадяни країни. Для працюючих громадян страховий внесок становить 7% від заробітної плати, з яких по 3,5% сплачує найманий працівник і роботодавець. За незахищених категорій населення – дітей, студентів, пенсіонерів тощо внесок до страховика сплачує держава. Для самозайнятих осіб встановлено щорічний фіксований внесок.

Страхові внески покривають весь перелік медичних послуг, що входять до Єдиної програми, яка затверджується урядом та регулярно переглядається. На сьогодні до неї входить первинна, вторинна, третинна медична допомога, реабілітація, імунізація, невідкладна допомога, пологи, діагностика, паліативна допомога та профілактична стоматологічна допомога. Не включено до цієї програми пластичну хірургію, курортне лікування, деякі види допоміжних репродуктивних технологій.

Так само успішно здійснили впровадження загальнообов'язкового медичного страхування і у Казахстані, яке розпочалося у 2015 році.

Для цього було створено Фонд соціального медичного страхування, як некомерційної організації у формі акціонерного товариства, де єдиним засновником та акціонером став Уряд Республіки Казахстан.

Фонд наповнюється коштами за рахунок низки внесків. Так, за кожного працівника держава сплачує 7% від середньомісячної заробітної плати, що передує двом попереднім рокам поточного фінансового року, 2% від суми заробітної плати сплачує сам працівник, і ще 5% від фонду оплати праці сплачує роботодавець. Самозайняті особи сплачують 7% від прибутку.

За чотирнадцять категорій осіб, до яких належать студенти, інваліди, вагітні, пенсіонери, офіційно безробітні тощо, внески повністю сплачує держава. Громадяни, які не знаходяться на обліку як безробітні і при цьому офіційно не працюють – сплачують фіксовану суму, яка дає їм право брати участь у системі соціального обов'язкового медичного страхування.

За рахунок страховки покриваються такі послуги, як амбулаторно-поліклінічна допомога із забезпеченням лікарськими засобами, стаціонарна допомога, реабілітація, паліативна допомога і сестринський догляд, високотехнологічна допомога. А до гаранотованого державою обсягу медичної допомоги увійшли швидка медична та екстрена допомога, медична допомога при соціально-значущих захворюваннях, профілактичні щеплення та часткова амбулаторно-поліклінічна допомога.

Цей казахстанський Фонд також отримує гроші з бюджету для забезпечення гарантованого державою пакету послу і "закуповує" медичні послуги для людей, що звертаються до медичних закладів державної або приватної форми власності.

Як бачимо, наші близькі сусіди вже давно забезпечили для своїх громадян безоплатну медицину в повному обсязі, і тільки українці ще сплачують з власної кишені за лікування в обшарпаних лікарнях.

Тому для нас нагальною потребою є не зволікати і не чекати, поки всі лікарі виїдуть за кордон, а матеріально-технічна база повністю зруйнується. Ми повинні вже зараз, негайно, розпочати впровадження загальнообов'язкового медичного страхування і в себе.

Наразі у Верховній Раді на розгляді перебуває три законопроекти, що запроваджують в Україні загальнообов'язкове соціальне медичне страхування в Україні: N4981, поданий народними депутатами України Л. Денісовою, А. Шипком, Б. Розенблатом, І. Єфремовою та М.Поляковим;, N4981-1, поданий народним депутатом України О.Мусієм, та N4981-2, поданий мною.

Всі три законопроекти пропонують запровадити загальнообов'язкове соціальне медичне страхування в Україні з 1 січня 2018 року та передбачають, що страхові внески збиратимуться до окремого страхового фонду, з якого потім оплачуватиметься лікування українців при настанні страхового випадку. Громадяни мають отримати медичні послуги безоплатно та в повному обсязі.

Різниця між законопроектами полягає у формі власності страхового фонду.

Законопроект авторства народних депутатів Людмили Денисової, Борислава Розенблата та Андрія Шипка передбачає створення недержавного фонду за участі акціонерних компаній, страхувальниками зможуть бути приватні компанії.

Законопроект Олега Мусія передбачає виключно державну модель обов'язкового медичного страхування, в якій і страховий фонд, і страхувальники будуть державними.

Мій законопроект створює модель, яка забезпечує баланс системи: він передбачає створення державного страхового фонду, а послуги зі страхування зможуть надавати як державні, так і комунальні та приватні страхові компанії.

На моє переконання, саме такий баланс дозволить повністю забезпечити збереження внесків, а також дасть можливість за рахунок страхування через недержавні компанії забезпечувати українців додатковими послугами, які не передбачені державою.

Я буду відстоювати та переконувати депутатів голосувати за моє бачення системи загальнообов'язкового соціального медичного страхування, але наполягаю на розгляді у парламенті всіх трьох законопроектів одночасно.

Ми, нарешті, повинні прийняти вольове рішення та надати нашим громадянам можливість отримувати безоплатні та якісні медичні послуги в повному обсязі. Життя людини – головна цінність для держави. Для кого тоді робити реформи, якщо люди вмиратимуть? Адже мертвим реформи не потрібні...