Дорослим можна задурити голову академічністю, а дутей не обдурити — вони завжди в контакті з тим, що у нас, дорослих, «за фасадом».

Я часто кажу, що не батьки приводять дітей до психотерапевта, а діти приводять сім'ю до змін. Контакт з дитиною — це не просто техніки, практики та «інструменти» («присядь на рівень очей дитини, застосовуй активне слухання, запам'ятай правильні фрази, використовуй певну черговість речень»). Працюють вони тільки в тому випадку, коли ми не механічно використовуємо «завчене», а коли це органічно виходить з нашої щирості, любові, стійкості, дорослості.

Тільки перебуваючи в контакті з собою, зі своєю глибиною і своїми почуттями, ми здатні розпізнати і дотягнутися (або доторкнутися) до глибини і почуттів іншої людини — незалежно від її віку.

Читайте також: Как правильно указывать ребенку на ошибку

Щоб бути в контакті з дитиною, не обов'язково з нею загравати. Важливо бути в контакті зі своєю внутрішньою-живою-емоційною-вразливою-сильною частиною. І дуже важливо бути чесним. Я постійно повторюю студентам-психологам і вчителям, що дорослим можна задурити голову академічністю, а дцтей не обдурити — вони завжди в контакті з тим, що у нас «за фасадом». І вони, як мінімум, тривожаться або провокують нас, коли ми говоримо і демонструємо одне, а відчуваємо — інше.

Емпатія щодо інших неможлива без самоемпатії, без турботи про власні почуття та процеси. Кілька тижнів тому дозволила собі чесно сказати доньці, яка вимагала:

Мамо! Хочу на вулицю бігати і гратися! Прямо зараз!

Читайте також: Почему в американской школе дети чувствуют себя счастливыми и готовы покорять мир: 10 причин

— Даринко, я дуже люблю з тобою гратися, але зараз так втомилася і мені так важливо побути на самоті, що, здається, просто на шматочки розвалюся, коли я зроблю хоч крок.

Моя трирічна дочка серйозно подивилася на мене і сказала:

— Мамочко, ти посидь тут в кріслі, відпочинь. Я з татом поки що пограюсь.

Я розплакалася від її реакції. Це доросла, усвідомлена реакція дитини на нашу дорослу чесність (Важливо не плутати це з тим, що ми іноді говоримо дітям «пожалій мене»).