Підміна культури її сурогатом – нині дуже поширене явище. Настільки поширене, що вже навіть не дискутується сама можливість рівноправного співіснування масової, високої та альтернативної культур, такий вінегрет утворився. І багатьох це влаштовує, бо дає шанси кожному на якусь мить піднятися над загалом і отримати аплодисменти.

Я ще пам’ятаю настирливе просування думки, що в Україні нам потрібно негайно написати тисячі жіночих, кримінальних та детективних романів, які будуть витісняти іноземну літературу такого самого штибу. Що треба ледь не директивою закріпити примусове написання урбаністичної прози і збагатити мову російським матом. І брати за взірець третьосортні бестселери першого світу. І ось фастфуд торжествує, а за новаторство видають вторинне і давно полишене позаду культурами інших народів.

Читайте також: Кому потрібна культурна революція

Кількість не перейшла в якість і, схоже, не перейде, бо вимоги видавців настільки занижені, що критикам соромно навіть наближатись до цієї гори макулатури, якій і критика не потрібна, бо піар може піднести будь-який текст і зробити автора митцем «планетарного масштабу». І це все закінчиться врешті деградацією людського капіталу, бо не можна стати фахівцем без певного рівня культури, який не має права опускати ні ринок, ні чиновники, ні авторитети. А критики будуть облизувати одного-єдиного автора, завше одного й того самого. Жодних стимулів для розвитку за таких обставин не може бути. Треба просто триматися на плаву і привітно махати рукою.

В будь-якому ремеслі є два золоті правила: 1.Талантам треба допомагати, а посередності самі проб’ються. 2. Щоб стати майстром потрібно щонайменше 20 років. Судячи з того, які у нас професіонали в Україні, ніхто на ці правила не зважає і не слабує на скромність та професійну честь. А щодо конкуренції, то не у ній щастя. Перемагає не якісний продукт, а той, який краще розрекламували.

Читайте також:  "Не всі почули". Що Руслана мала на увазі під поняттям "зняти шаровари"

Я б не писала про це зараз, у такі лихі часи, коли ніхто з нас не знає, чи світ вибухне завтра чи післязавтра, і від якої зброї він загине, від якої чуми. Зараз найважливіше це боротьба за мізки. Чи вони будуть наповнені клоччям чи розумом. А якщо точніше – боротьба за освічене серце, сповнене поваги до культури і традицій свого народу, здатне розвиватись, а не споживати бездумно вульгарний примітивний продукт.

Таких освічених сердець у нас мало, замало для нашої України, де влада належить клептократам і перевертням. Замало, щоб зупинити епідемію консюмеризму, яка змушує потенційних воїнів їхати на заробітки в країну агресора, а підлітків продавати тіло на органи, щоб купити собі айпад. Замало, щоб зупинити повінь віртуального ексгібіціонізму і насильства серед дітей. І звісно замало, щоб гідно протистояти ліберальному та імперському терору ззовні та зсередини. Щоб вижити, потрібно відмовитись від егоїстичних амбіцій, халтури і кон’юнктури, від лінощів. Без цього ми ніколи не вийдемо з вавилонського полону з його давно вже зів’ялими квітами, які взяли з собою на спомин.