Знаєте, я з цією хворобою провожу дослідницьку роботу. Оце сьогодні подивилась премьеру російського фільму "Не Любовь". Не спішіть фукати і казати, чим ти, Дано, займаєшься. Маю час та маю натхнення.

Що я вам можу сказати. Я навіть не уявляла, що це може бути таким корисним, щоб зрозуміти як збільшується прірва між нашими менталітетами. 

Сюжет настільки яскраво проілюстрував, чим і як зараз живе "великая россия", що можу навіть зробити деякі висновки. 

Читайте також: Моторошний сон російського патріота

Отож. Середньо статистична сім"я розлучається. В сім"і 12-ти річний хлопчик. У жінки є кохання на стороні, у чоловіка також. Мало того вже й інша дитина на підході. І ось, сама велика між ними заруба, це з ким залишиться дитина після розлучення.

Чоловік з жінкою вирішують віддати його в інтернат. Єдине, що в цій ситуації бентежить чоловіка, що його шеф - православний на всю свою голову і його за це звільнять.

Дитина підслухавши розмову зникає. Тільки на 3-й день, зайнятті своїм життям батьки помічають, що дитини немає.

Поліція реагує в"яло, рекомендують звернутись до волонтерів по пошуку.

Мати вся у претензіях до поліції, по типу: "ищите ребёнка, я тут не при делах, это ваша работа". Дитину так і не знаходять. Проходить рік чи два. Чоловік уже в іншій родині дивиться Киселева з новинами з Донбасу (новинам виділено багато часу), перед ним грається маленький хлопчик вже від іншої жінки. Він йому явно заважає. Легким движением руки, він його жбурляє в манеж, щоб не заважав, під вереск дитини. 

Друга експозиція. Жінка зі своїм коханцем також дивиться Киселева з новинами з Донбасу ( я так розумію, нічого іншого вони взагалі не дивляться), потім йде на бігову доріжку в костюмі з написом Russia і біжить. Напевно хоче повторити "успіхи" російських олімпійців, але вона ще не знає, що без допінгу це не вдасться. Вітер зриває з дерева останнє оголошення, щодо зниклої дитини. 

Шо? Чекаєте продовження? Не, це кінець фільму. Епічний триндець із розряду: "зачем этого мыть, можно другого родить". 

Ви будете мені казати, що у нас такого також повно. Є, безумовно. Але, у нас це не норма життя. Крім того, проводячи акції по допомозі дітям загиблих, я бачу, як наші громадяни вже з року в рік підтримують сім"і, які залишились без батька.

Висновки. Спостереження за пацієнтом показали, що деградація в середовищі сусідньої держави йде нормальними темпами. 

І дуже скоро все може відбутися як в анекдоті: 

"Сидять росіянин з українцем над річкою – рибу ловлять. 

Коли це в обох клює. Тягнуть й витягають золоту рибку. Росіянин за губу зачепив, а українець за хвоста. 

Рибка каже: 

- Росіянину виконаю два бажання, бо він мене за губу зачепив, а українцеві – одне, бо він лише хвоста 
упіймав. 

Росіянин подумав, як би дошкулити українцеві та й каже:

- Хочу, чтоб вокруг Расеи был десятиметровый забор, как между Израилем и Палестиной. И еще хочу, чтоб в 
Расее ни одного хохла не осталось. 

Читайте також: "Отклонения в психике уже невозможно скрывать". Про Путина и биологический материал

Українець почухав потилицю й питає золоту рибку: 

- А точно там жодного українця не лишилося? 

- Точно, – відказує рибка. 

- Ну тоді заливай бетоном".