Проблема домашнього насильства входить до списку ТОП-10 соціальних лих України, а в нас досі немає щодо неї жодної достовірної статистики!

Державні установи через низку причин сьогодні не можуть ефективно моніторити проблему. Це й відсутність фахівців, психологічна неготовність сприймати насильство в родині як злочин, небажання жертв оприлюднювати факти. У минулому році, наприклад, національна поліція зареєструвала 120 тис. звернень щодо насильства в сім’ї. Але це крапля в морі, оскільки лише 10-15% жертв звертаються до правоохоронців.

Тому доводиться оперувати даними, які оприлюднюють міжнародні організації та громадський сектор. Вони теж досить умовні, але ближчі до реальності.

Фонд народонаселення ООН повідомляє, що в рік понад 1,1 мільйонів українок потерпають від домашнього насильства. У 2016 році на гарячу лінію "Ла Страда Україна" надійшло 39 тис. дзвінків, 90% з них стосувалось саме домашнього насильства. Це дзвінки щодо побиття, сексуальних домагань, зґвалтувань, психологічного насильства. Більше 70% жертв були жінками, а 90% кривдників – чоловіками. Тобто саме жінки перебувають в зоні ризику й експерти припускають, що кожного року в Україні від рук своїх партнерів гине 600 жінок.

Читайте також: "Надто часто ці злочини висміюються"– Анджеліна Джолі про сексуальне насильство над жінками

Найгірше, що без достовірної статистичної інформації наше суспільство так і не усвідомить масштабів біди. Змінити ситуацію допоможе ратифікація Стамбульської конвенції. Вона зобов’язує проводити збір статистичних даних, наприклад адміністративних, зібраних службами, ГО та юридичними органами. Звіти повинні містити конкретні деталі щодо потерпілих та правопорушників.

Тобто точкою відліку системної боротьби з домашнім насильством мусить бути ратифікація Стамбульської конвенції, створення розгалуженої системи обліку фактів насильства та адекватного реагування на них. Разом ми повинні наблизити цей час!